Сирійська вʼязниця Седная: урок, який світ не засвоїв

«Кінцевий пункт призначення»

Сирійська вʼязниця Седная.

30 кілометрів від Дамаска, столиці країни. В Сирії це місце називали «кінцевим пунктом призначення». Сотні тисяч сирійців зустріли в цих стінах свого Янгола Смерті.

У 2017 році, коли навколо панував розквіт цивілізації і цифрових технологій, влада Асада побудувала на території вʼязниці крематорій. Ще раз - крематорій, в центрі країни, поряд зі столицею, 2017 рік. Сирійська вʼязниця від початку ще в 1980 році будувалася з метою увʼязнення саме незадоволених владою династії Асада.

Лише за період з 2011 по 2024 рік було увʼязнено майже 200 тисяч сирійців (та іноземних громадян), серед них (вдумайтесь!) 5274 дитини!!

Зараз я навмисно уникаю світлин із зображеннями закатованих людей, дітей, жінок, кімнат для тортур та іншого шокуючого контенту. І хоч для осягнення масштабів уява нормальної, психічно здорової людини надто обмежена, все ж намагаюсь уявити, скільки людей в отих муках ставили одне й те ж питання, яке сьогодні, як мантру, повторюємо ми: «Куди ж ти дивишся, світе?!»

Сирійська вʼязниця і мовчання світу: чи зробимо висновки?

Десятки років народ Сирії потерпав від автократії, панування зла, жорстокості, беззаконня і безкарності влади. Чи знали про це пекло на землі ООН, Червоний Хрест та інші міжнародні організації, покликані захищати права і свободи людей, сприяти стабільності і миру у світі? Знали! Швидше за все, були «стурбовані». Кожна окрема демократична держава так само стурбована, але тільки тим, що відбувається всередині. Але зараз хвилює інше питання: чи збільшилась у нас частка суспільства, яка побачила на світлинах Седная наше осяжне і цілком вірогідне майбутнє, якщо ми не…?

Чи знову «какаяразница»?

Ця катівня не наслідок, не результат, а обовʼязкова умова існування та стабільності панівного становища автократичних режимів. На жаль, вони все іще існують на цій планеті, зажерливі, невтомні і дуже сильні.

Але і ми неслабкі, коли разом. Разом один з одним тут, всередині, на землі своїх предків. Ми не анклав на території іншої держави, ми не в центрі затишного кубелечка під назвою Європа, ми найбільша європейська суверенна демократична держава, населення якої із народу перетворилося в націю нескорених.

Для чого? Не для слави, не для золотих сторінок в історії, а заради нашого майбутнього - наших дітей. Вони не мають стати вʼязнями, рабами і останнім поколінням України у «кінцевому пункті призначення».