Система мобілізації в Україні: криза та шляхи її вирішення

Для багатьох людей це стало мотивацією до добровільної мобілізації. Водночас на іншу, значно більшу частину українців, впливав протилежний настрій. Ті, хто боялися війни або вважали ризик загинути надто високим, сприйняли цю ситуацію як сигнал, що варто просто перечекати до осені чи, в крайньому разі, до грудня, коли бойові дії нібито мали завершитися. Відповідно, замість того, щоб долучитися до війська вони намагалися уникнути мобілізації.

Другий ключовий злам відбувся восени 2023 року, коли стало очевидно, що плани контрнаступу не були реалізовані в тому вигляді, в якому їх окреслювали на початку року. Одночасно з цим виникли проблеми з військовою допомогою від союзників, зокрема зі Сполучених Штатів Америки.

Це спричинило хвилю негативних емоцій та песимістичних очікувань серед населення. У цей момент держава мала б вийти з відкритою комунікацією: визнати, що початкові плани не вдалося виконати, проте наголосити на необхідності згуртуватися, здійснити довгострокове планування, змінити підхід до мобілізації та продовжити боротьбу за перемогу, якою б складною вона не була. Українському суспільству потрібна була чесна і відверта розмова.

У грудні, коли розпочалися обговорення змін до законодавства про мобілізацію, в інформаційному просторі пролунала цифра — 500 000 мобілізованих. Вона була подана некоректно і викликала неоднозначну реакцію. Це звучало швидше як умовність у комп’ютерній грі — ніби потрібно «докупити» 500 000 юнітів, які забезпечать перемогу.

Водночас не було пояснень, хто саме повинні бути мобілізованими, чому вони мають йти на службу, яким буде процес мобілізації та як держава забезпечить справедливий розподіл цього навантаження.

Однак найбільшою комунікаційною помилкою стало використання терміна «демобілізація» під час обговорення законопроєкту. Військові, які воюють з 2022 року і раніше, почули, що їх незабаром замінять, проте цього не сталося. Це спричинило значне розчарування і стало серйозним деморалізуючим фактором для тих, хто перебуває на передовій.

Остання ключова зміна відбулася після 16 липня 2024 року, коли провалилися зміни до законодавства про мобілізацію. Водночас запуск додатку «Резерв+» виявився, м’яко кажучи, незграбним і непродуманим. Проблема була не в самому додатку чи в ідеї електронного обліку військовозобов’язаних, а в тому, як це було реалізовано на нормативному, виконавчому та інформаційному рівнях.

У цей момент суспільні настрої зазнали чергових змін і, як і на всіх попередніх етапах, росія активно підсилювала негативні процеси, використовуючи їх у своїй інформаційній війні.

Вбивство військового в Пирятині, на жаль, стало новою трагічною віхою в цьому процесі. Сподіваюся, що цей випадок залишиться єдиним / поодиноким, а всі відповідальні за мобілізаційну політику зроблять належні висновки, щоб не допустити перетворення цієї події на системне явище.

Як російська дезінформація формує суспільні настрої та хто найбільш вразливий?

— Який вплив має російська дезінформація на настрої українців? Чи є конкретні групи, які найбільше піддаються цій пропаганді?

— Росія має ключовий і визначальний вплив на настрої українців, і цей процес активно триває з 2022 року. Ми детально висвітлювали кожен із ключових етапів цього впливу на сайті infoline.ua.

Зараз ми готуємо оглядовий матеріал, оскільки ця тема привернула значну суспільну увагу. Варто зазначити, що найбільший вплив російська пропаганда має на певні групи людей, зокрема тих, хто схильний вірити в конспірологічні теорії, теорії змов або, скажімо, у шкоду LED-ламп. Втім, важливо розуміти, що скептичне ставлення до певних технологій або недовіра, наприклад, до вакцинації, саме по собі не є ознакою проросійських

Однак групи людей, які зазнали суспільної маргіналізації та відчувають несприйняття з боку більшості, природно шукають підтримку у закритих спільнотах. І оскільки з ними не працює українська інформаційна політика, цей простір займає російська пропаганда. Це перша ключова група, на яку спрямовані ворожі інформаційні кампанії.

Друга група, яку росія активно намагається використати у своїх інтересах, — це ті, хто безпосередньо постраждав від війни: родини загиблих, родини полонених, люди у складному емоційному стані. Через брак ресурсів, часу або навіть усвідомлення необхідності такої роботи, українська держава не завжди приділяє їм достатньо уваги, що робить їх вразливими до російського впливу.

Загалом жертвами російської дезінформації — і більш доречним терміном тут буде «рефлексивного управління» — можуть ставати представники та представниці всіх груп українського суспільства, незалежно від віку, статі, місця проживання чи рівня освіти.

— Чому ви вважаєте, що опір мобілізації – це не лише стихійні протести, а системно організована мережа?

— Опір мобілізації в Україні не є виключно стихійним — він одночасно і стихійний, і спровокований.

Від самого початку росія створила в Україні мережі для протидії мобілізації, залучаючи людей через вірусні відео в TikTok, а також через різні онлайн-групи, зокрема ті, що об’єднували людей, які прихильні до конспірологічних теорій та альтернативних світоглядів. У цих спільнотах людей поступово інформаційно «прокачували» та організовували. Деякі російські агенти безпосередньо проводили навчання для таких учасників і учасниць спільнот.

Усе це підкріплювалося риторикою захисту прав людини, журналістської діяльності, боротьби за конституційні свободи тощо.

Яскравий приклад — розслідування колеги з Бабеля щодо подій у Космачі, коли місцеві жінки перекривали дорогу для представників ТЦК. Виявилося, що в Viber-спільноті цього села з’явилося повідомлення про наближення великої кількості автомобілів ТЦК, що й спровокувало протест.

Після того, повідомлення у Viber було видалене, і навіть ніхто не пам’ятає, хто його надіслав, як і коли саме воно з’явилося. Однак всі пам’ятають, що воно було і що саме воно спричинило хвилю обурення, яка вилилася в протест. Цей випадок добре ілюструє, як працює росія: точкові інформаційні вкиди, що створюють хаос і провокують суспільну напругу.

Система мобілізації та комунікаційний хаос: чому влада втрачає довіру?

— Як ви оцінюєте реакцію влади на кризу мобілізації та напади на ТЦК? Чи є у держави стратегія, щоб запобігти подальшій ескалації?

— На жаль, у держави немає ані стратегії, ані, ймовірно, навіть тактики протидії цим процесам. Російська пропаганда системно працює над дискредитацією мобілізації, тоді як українська влада реагує на ситуацію лише в кризовий момент, намагаючись «гасити пожежі» в режимі реального часу, без довгострокового планування.

Останній яскравий приклад — історія з нібито лаборантом зі Львова, якого, за непідтвердженими повідомленнями, мобілізували, відправили на полігон, після чого він чи то був побитий, чи то втік, чи то впав, чи з ним сталося ще щось по дорозі. Ця ситуація швидко набула розголосу, хоча її деталі залишаються незрозумілими, що вкотре демонструє вразливість інформаційного простору та відсутність системної комунікації з боку держави.

Я постійно використовую слово «нібито», тому що офіційні версії державних органів щодо цієї ситуації суперечливі. Вони вказують на те, що держава нібито не здійснювала жодних дій щодо цієї людини, хоча на фото чітко видно травми. Однак єдиної, узгодженої версії щодо того, як саме це сталося, немає.

Коли державні структури озвучують різні версії однієї події, це закономірно підриває довіру до влади. Люди починають сумніватися у всій офіційній інформації, що лише погіршує ситуацію. Тому необхідно діяти інакше: має бути єдина, скоординована позиція держави, а комунікація повинна здійснюватися лише після з’ясування всіх обставин.

Варто враховувати різні можливі сценарії:

• Дійсно міг мати місце неправомірний примус чи насильство з боку представників держави.
• Це могло бути інсценуванням або маніпуляцією з боку самого постраждалого.
• Також не можна виключати, що ситуація була спровокована зовнішніми силами.

Однак перш ніж офіційно комунікувати з суспільством, необхідно ретельно перевірити всі факти. Для цього не потрібно багато часу — достатньо кількох годин, щоб здійснити кілька телефонних дзвінків, відвідати лікарню, опитати медиків, знайти особу, яка першою поширила інформацію і встановити реальні обставини події.

Сьогодні найкращим способом протидії маніпуляціям і дезінформації є правда. Насправді випадки порушень з боку державних структур — це радше винятки, ніж правило, особливо якщо порівняти з тим, як їх масово розкручує російська пропаганда. Проте хаотична і не злагоджена комунікація влади лише посилює підозри та недовіру, завдаючи шкоди власній репутації.

Розрив між фронтом і тилом: як це впливає на боєздатність армії?

— Чи справді існує глибокий розрив між фронтом і тилом? Як це впливає на боєздатність армії?

— На жаль, сьогодні існує розрив між фронтом і тилом і заперечення цієї проблеми лише погіршує ситуацію. Як і в разі будь-якої хвороби, шлях до лікування починається з її усвідомлення, так і вирішення проблеми починається із її визнання

Цей розрив чітко проявляється в питаннях мобілізації. Якби його не було, не виникало б численних конфліктів, не сталося б трагічного випадку в Пирятині, а база для вербування терористів, які атакують або підривають ТЦК, була б значно меншою.

Згадайте: поки ситуація з мобілізацією залишалася відносно стабільною і не викликала суспільних потрясінь, терактів не було. Це ще раз підкреслює, що вирішення проблеми має починатися з її усвідомлення, а не заперечення.

Раніше відео про мобілізацію часто були постановочними, і ситуація залишалася відносно стабільною. Проте, щойно виник суспільний розкол, зʼявилися і ті, кого можна вербувати для злочинів, зокрема для атак на ТЦК. Цей розрив між фронтом і тилом безпосередньо впливає на боєздатність армії, і заперечувати це неможливо.

Реформа системи мобілізації: основні зауваження критиків і позиція влади

— Які основні аргументи критиків реформи мобілізації? Чи є у влади готовність враховувати конструктивні пропозиції?

— Сподіваюся, що влада готова враховувати конструктивні пропозиції щодо реформи мобілізаційної системи. Ми не працюємо над реформою заради публічності чи згадок у ЗМІ — наша мета полягає в тому, щоб змінити ситуацію на краще. Ми відкриті до критики, ми її чуємо і враховуємо.

Коли нам пропонують переглянути певні терміни чи моделі служби — наприклад, формат 6 на 12 чи 2 на 6 — це і є та відкрита дискусія, яка необхідна. Водночас важливо розуміти, що ми не маємо доступу до закритих даних, тому наша робота ґрунтується на відкритій інформації та експертних оцінках.

Для того, щоб математичний апарат теорії ігор міг якісно змоделювати всі ці процеси, необхідні конкретні дані, яких у нас наразі немає. Ми готові долучитися до робочих груп, отримати відповідні доступи, підписати необхідні зобов’язання і працювати разом із державою заради спільної мети — розв’язання цієї проблеми.

Ми протестували кілька варіантів і саме цей підхід отримав найбільшу підтримку як за результатами глибинних інтерв’ю та соціологічних досліджень, так і через наші контакти з військовими. Багато хто з них вже поширили ці пропозиції, що свідчить про їхню актуальність. Ми сподіваємося, що нам вдасться ефективно адвокатувати ці зміни та втілити їх у життя.

— Що, на вашу думку, потрібно зробити терміново, щоб уникнути внутрішнього конфлікту через мобілізацію?

— Найважливішим кроком на цьому шляху є визнання проблеми. Всі рішення повинні починатися з розуміння того, що це не просто тимчасові явища чи виключно наслідки впливу російських грошей. Варто припинити заперечувати існування органічного суспільного невдоволення та працювати над усуненням його реальних причин.

На жаль, сьогодні можна говорити про те, що певна частина українського суспільства, незалежно від регіону, а подекуди навіть більше у західних областях, починає ставати в опозицію до власної держави. Важливо підкреслити: не до України як країни, а саме до державного апарату.

Одним із факторів, що сприяв цьому, стали події літа 2024 року, коли почалися підпали автівок військових. Паралельно виникла незрозуміла, кимось інспірована «мода» наклеювати на автомобілі військових таблички з написом «Я не ТЦК» — нібито для того, щоб убезпечити їх від нападів.

Проте насправді це стало способом каналізації суспільного невдоволення і створення поділу між військовими: умовно «нормальними» та «поганими» — представниками ТЦК. Такий розкол є вкрай небезпечним і його необхідно якнайшвидше долати, оскільки він безпосередньо підриває довіру до військових структур і мобілізаційної системи загалом.

Система мобілізації та її майбутнє: як реформа вплине на армію та переговори з агресором?

— Як ви бачите майбутнє мобілізації в Україні? Чи можливо перейти до системи, яка буде ефективною і справедливою одночасно?

— Я вірю, що реформа, яку ми пропонуємо, буде ухвалена в тому чи іншому вигляді, і що будуть розроблені конкретні плани її імплементації. Поступове впровадження нової, прозорої та справедливої системи мобілізації з рівномірним розподілом навантаження — це не лише питання перемоги у війні.

Це також стратегічний фактор на випадок можливих перемовин із агресором або тиску з боку союзників щодо умов перемир’я. Значно сильніша позиція на таких перемовинах — мати за спиною добре організовану систему мобілізації, яка, за нашими розрахунками, здатна залучити від 300 000 до 800 000 добровольців.

Уявімо гіпотетичну ситуацію: за столом переговорів сидять представники України, США та Росії. Росія заявляє: «Ви програєте війну, у вас немає армії, у вас проблеми з мобілізацією, тож відступайте за Дніпро, роззброюйтесь, впроваджуйте другу державну мову». Американський представник визнає: «Так, ваші мобілізаційні проблеми очевидні».

Але в цей момент український представник викладає на стіл розрахунки й каже: «Ось реформа, ось її результати. За два-три місяці в нас буде 300 000 добровольців, а до кінця року — 800 000. Тож ми на такі умови не підемо».

Це зовсім інша переговорна позиція — значно сильніша. Саме тому ми віримо, що ця реформа не просто можлива, а необхідна. І вона дозволить вирішити нинішню кризу.

Сайт Дослідницько-аналітичної групи «InfoLight», на якому можна ознайомитися з результатами дослідження.

Фото взяті з мережі.