- 167
- 167
Ганна Григорівна Матвієнко:жінка, яка «зробила себе сама»
Ганна Григорівна Матвієнко колись ганяла рідним селом на мотоциклі, тримала трьох корів, пекла по 30 хлібин на продаж і доглядала стареньку бабусю у Києві. А нині – професійна масажистка, що має десятки вдячних клієнтів, і успішна, одна з кращих в Україні, фінансова радниця провідної Європейської консалтингової компанії ОВБ.
«Та ти розумна!», або історія жінки, яка «зробила себе сама»
Про таких людей, як моя співрозмовниця, часто говорять: «зробила себе сама». Про пошуки себе, свого призначення, підтримку близьких і мрії, які здійснилися – про все це Ганна Григорівна розповідає нашим читачам у цьому інтерв'ю.
— Ганно Григорівно, розкажіть, у якій сім’ї Ви народилися? До чого Вас привчали з дитинства батьки?
— Я народилася в селі Соснівка на Полтавщині, в сім'ї інженера і бухгалтера. У батьків нас було двоє: я і молодший на 5 років брат. Оскільки я була старшою, то доводилося брата няньчити. А коли мама йшла на роботу, то мені завжди давали «наряд»: чи на городі щось зробити, чи по господарству. Роботи було чимало, і тому майже не ходила гуляти до річки чи ще кудись. Тому, мабуть, і плавати досі толком не вмію (сміється, – прим. автора). Та я й не пам'ятаю, щоб дуже бігала в дитинстві розважатися, якось весь час у роботі. Але я не засуджую своїх батьків. Тоді було важко жити багатьом, тяжкий час був. Батьки з ранку і допізна працювали, ще й будинок будували, і я добре розуміла, що треба їм допомагати.
— А Ваші батьки давали вам, дитині, можливість обирати, як це нині рекомендують психологи? Наприклад,поратися по господарству чи працювати на городі, доїти корову чи пасти гусей, куди вступати навчатися і т.д
— Хочу чи ні – ніхто не питав, бо допомога потрібна була в усьому. Але у мене були, звичайно, свої мрії і бажання. Пам'ятаю, як побачила в одному магазині дуже гарну тканину синього кольору. А я школяркою була, ще не заробляла грошей, але так вже мені хотілося пошити собі платтячко з неї! Я знала, що батьки, як завжди, скажуть, що нема грошей, а більше ніхто мені тієї тканини не купить. Тоді я пішла до сусідки і позичила в неї грошей. Донині не знаю, чим збиралася віддавати, але позичила. Купила того синього шовку і таємно від мами почала шити собі плаття.
Мама завжди вміла шити і мене навчила, тому я знала, як робити викрійки, і робила все правильно. І ось, коли я вже дошивала те плаття, мама невчасно зайшла у хату і я не встигла його заховати. Я дуже злякалася, що мама насварить, але вона спочатку суворо поглянула на нього, а потім похвалила мене, що я пошила гарно і надійно, «з душею». А коли я зізналася, звідки гроші на відріз, то й мій борг теж батьки віддали. Зазвичай за подібні вчинки дітям перепадало від батьків, а мені нічого навіть не сказали, і я цьому дуже здивувалася.
Вибір між серцем і розумом: як Ганна Григорівна Матвієнко шукала свою справу
— Як Ви вирішували, куди йти навчатися після школи? Це був Ваш вибір чи батьків?
— Ми з однокласницею-подругою довго думали про це. У мене було дві пропозиції: або на вчителя, або на медика. Мама більше підтримала другий варіант, і я вступила у тодішнє Лохвицьке медичне училище. А після закінчення пішла працювати у психоневрологічне відділення Соснівської лікарні. Головним лікарем тоді там був Іван Іванович Торяник (нині покійний), і він наполягав, щоб я йшла навчатися далі, отримувати вищу освіту. Але я страшенно боялася всіляких екзаменів, і це мене зупинило. Не знаю, чи правильно зробила, але я відмовилася. Так і працювала медсестрою років 3-4, а потім перевчилася на лаборанта.
Вийшла заміж, народила двох дітей. Наша сім'я жила переважно за рахунок великого господарства, бо зарплату часто затримували або платили то зерном, то ще чимось. У нас були корови, то я продавала молоко, сир, сметану. Також розводили поросят на продаж, в інкубаторах курчат вирощували, молоду картоплю на базар у Полтаву возили, пекла хліб на замовлення, навіть придбала колись апарат для приготування лапші, але він одразу зламався (сміється, – прим. авт.). І тоді мені це приносило не лише гроші, а й задоволення. Згодом я зрозуміла, що мені подобається таке спілкування з людьми, щось пояснювати, відповідати на питання, рекламувати, продавати.
— Тобто Ви працювали у сфері медицини, але Вас приваблювала торгівля?
— Можна і так сказати. Я взагалі ніколи не сиділа на місці. Довго працювала у процедурному кабінеті як на основному місці роботи. Але постійно чогось навчалася, пробувала нове, щось продавала, рекламувала. Шукала «свою» справу. Я чогось постійно хотіла, але, мабуть, і сама не розуміла, чого саме. От і бралася за все підряд. Добре пам'ятаю, як зранку бігала на роботу і ні про що не думала, бо поспішала.
А коли увечері поверталася, то часто йшла помалу через лісок, мріяла про інакше життя. Чомусь мені хотілося працювати у якомусь офісі, носити дорогі класичні костюми, мати освічене інтелігентне коло однодумців. Мріяла мати свій бізнес, який даватиме стабільний дохід. І з одного боку ці мрії здавалися просто утопічними, нереальними, а з іншого – постійно крутилися в голові, не давали спокою. Коли мій син зайнявся виготовленням і продажем меблів, то якось попросив мене виручити його і кілька днів поторгувати у магазині. А торгівля – це ж моя стихія, я не могла відмовитися!
Я вже вийшла на пенсію і не ходила щодня на роботу. І от кілька тижнів поспіль я зранку поралася по господарству і летіла у Гадяч в магазин, а увечері так само мчала додому до господарства. Добре, що чоловік допомагав, хоч і сердився. І син, і я побачили, що у мене виходить непогано продавати в магазині, і син вмовив мене залишитися працювати у нього. Оскільки я доволі комунікабельна, то швидко познайомилася з багатьма людьми, почала самостійно освоювати комп'ютер, адже син дав маленький нетбук. Потім почала купувати різні курси, тренінги з продажів, бо мені дуже хотілося розвиватися у цій сфері. У родині мене ніхто не підтримував і я таємно від усіх проходила ці курси, навіть брала кредити на їхню оплату. Зараз про це і смішно, і соромно згадувати, але якби я тоді здалася чи злякалася осуду, то не мала б того, що маю нині.
Від продавчині секондхенду до професійної масажистки: неочікуваний поворот долі
— То он як Ви опинилися у Гадячі, маючи чимале господарство та власний будинок у Соснівці! Коли Ви вирішили остаточно переїхати до міста?
— Спочатку я працювала у сина, згодом відкрила свій магазин секондхенду. Їздила з села сюди на роботу, але також наймала двох продавчинь. Було важко поєднувати господарство і бізнес. А згодом чоловік захворів на прогресуючий вид онкології і тому потребував постійного догляду. Коли чоловіка не стало, діти не хотіли, щоб я сама залишалася у великому будинку і з великим господарством, тому наполягали, аби я продала все і переїхала десь ближче до них. Та мені й самій хотілося більше їм допомагати, бути поряд.
У селі ми жили на околиці, сусідів близько не було, то бувало навіть страшно самій. Тому я не дуже опиралася пропозиції дітей. І знову ж таки, я мріяла бути ближче до них, але грошей на купівлю житла у місті в мене не було, а в селі дорого продати хату видавалося нереальним. Але так вийшло, що я несподівано і досить вигідно продала свій будинок, легко і швидко знайшла та купила квартиру в сусідньому біля доньки будинку.
— Розкажіть, чим іще займалися. Я відчуваю, що це не увесь перелік Ваших захоплень і занять.
— Був період, коли після виходу на пенсію я працювала у Києві доглядальницею. Там теж не могла довго без діла сидіти і зайнялася хендмейдом, – дивилася в інтернеті і робила всілякі поробки. Дарувала їх друзям, дещо і собі на пам'ять залишила. Тоді розуміла, що коли розвиватися далі, то можна і продавати свої роботи. Але це так і залишилося хобі. Натомість мене попросили робити одній людині масаж.
Я зробила кілька разів і подумала: «А чому б і ні?».
Купила курси з масажу за кредитні гроші (сміється, – прим. авт.) і поїхала на навчання у Київ, закінчила їх і стала підробляти масажистом. У цьому захопленні мені, звичайно, дуже допомагають мої знання, отримані під час роботи у процедурному кабінеті. Мабуть, тому у мене виходить робити якісний і ефективний масаж, – це за відгуками багатьох вдячних клієнтів. На початку повномасштабного вторгнення активно волонтерила – збирали гуманітарну допомогу, пекли пиріжки, готували для військових.
Самонавчання, віра і свобода як шлях до себе
— Як Ви гадаєте, у чому був Ваш секрет наполегливості і такої незламної віри у свій успіх?
— Не можу пояснити. Це якась інтуїція, чи щось подібне. А ще я дуже детально вивчала все, що мені пропонують. Якось у мене були проблеми зі щитовидною, і мені знайомі запропонували придбати БАДи. Спочатку я ретельно вивчила цю продукцію, потім купила, спробувала на собі, мені допомогло і я з чистою совістю почала розповідати про них і рекламувати. Так я спробувала мережевий маркетинг. Згодом мене запросили у фінансовий консалтинг. Не з першого разу, але я знайшла ту компанію, в якій хочу працювати і розвиватися. Сьогодні мені є чим пишатися,чому навчити і я знаю, як допомогти іншим.
— Ви справді дуже цікава, наполеглива людина різнобічних зацікавлень. А що сьогодні – Ви вже остаточно знайшли свою нішу для розвитку, чи продовжуєте шукати?
— Чесно? Не знаю. Буквально минулої суботи я запитувала себе: чи хочу я ще чимось займатися? Чи змогла б? І вирішила, що поки ні. Але й не скажу, що це остаточна відповідь. Як показав мій досвід, мрії мають здатність здійснюватися. Колись я зробила собі закордонний паспорт, бо хотіла подорожувати. Але ні коштів, ні уявлення, як це робиться, не мала. 10 років він лежав без діла, і тоді я не підозрювала, що мине трохи часу і сьогодні в інтерв'ю я гордо скажу, що об'їздила вже 13 країн світу.
— Ганно Григорівно, Ви нещодавно вже вдруге за осінь-зиму 2023-го року мали поїздку до Німеччини, яку Вам як одному із кращих працівників надала компанія ОВБ. Це була церемонія нагородження найуспішніших серед працівників із 16 країн світу. Ви працюєте в ОВБ трохи більше року і вже маєте чималі професійні досягнення, а що Ви вважаєте своїм особистим найбільшим досягненням на цьому шляху?
— Якщо особисто для себе, так це те, що сьогодні я нікому нічого не винна, у фінансовому плані. Раніше в мене все життя були борги, кредити, позики. Зараз цього нема, а є хоч і невеличке, але накопичення для себе і внуків. І я почуваюся впевнено, вільно, незалежно від дітей. Можу дозволити собі поїхати відпочити, купити собі щось і не відчувати при цьому сором, що не заслуговую на це.
Ганна Григорівна Матвієнко довела, що змінити своє життя можливо в будь-якому віці
— А що тоді стало рушійною силою на шляху до такого успіху?
— Мабуть, бажання доводити людям і всесвіту, що я щось можу.
Коли мені кричали: «Куди ти лізеш? То все фінансова піраміда! Ось вона лусне і залишишся ні з чим», – то я не сперечалась.
Я просто говорила, що коли ви вивчите все, що вивчила я, зробите все, що зробила я, потім доведете мені, що це піраміда і вона скоро лусне, тоді я кину цю справу і буду займатися чимось іншим. Якщо ні, то замовкніть і пильнуйте за собою. Мені дуже подобається те, чим я займаюся сьогодні. На старті я все детально вивчала, читала книги, дивилася відео, шукала документи і відгуки в мережі. Я зрозуміла основне завдання фінансового консалтингу – допомагати іншим, а це дуже приємно. А якщо за це ще й гроші платять – то це просто чудово!
— Пані Ганно, про що Ви шкодуєте?
— Що мені вже так багато років. Що я багато часу витратила на пошуки справи, яка приносить задоволення і гроші. Звичайно, всьому свій час, і у кожного своє покликання, але я щиро заздрю молодим, що вони сьогодні мають стільки можливостей! І тому хочу побажати усім, щоб не зволікали, щоб пробували знову і знову щось нове, аби зрозуміти, до чого є здібності. Я на собі відчула – коли знаходиш дійсно своє, то тебе ніби рікою несе вперед. І все тобі сприяє, і люди зустрічаються потрібні, і гроші знаходяться на подальший розвиток.
Колись усі мої захоплення діти та друзі не сприймали всерйоз, адже я за щось хапалася, а потім доволі швидко «перегорала». Зараз, коли вони всі бачать мої зміни у зовнішності, у поведінці, у мисленні, коли бачать результати моєї діяльності – то вже сприймають інакше, підтримують. А ще трохи смішно чути від колишніх односельців:
«Та ти розумна! Маєш свій бізнес, відпочивати їздиш. Тобі легко».
По-перше, мені ніколи не було легко, і я так само тримала по кілька корів і знаю, що таке домашнє господарство, а по-друге, ніхто і нікому не заважає змінювати своє життя, розвиватися, відкривати щось нове. Головне – бажання і віра у себе.
— Що б Ви хотіли, щоб кожна людина, читаючи Вашу історію, зрозуміла, запам'ятала?
— Хочу, щоб кожна людина шукала себе. Це нелегко. Але коли людині хочеться дійсно жити, а не просто проживати життя, то вона шукає «своє» і «своїх». А для цього доводиться виходити із зони комфорту, не боятися, падати і знову підійматися. Просто пройти цей шлях не вдасться, і це треба розуміти. Хтось заробляє важкою фізичною працею, хтось розумовою діяльністю, наполегливістю, а хтось хитрістю і обманом, і, на жаль, таких багато. Ох, як мені хочеться, щоб всі жили своїм життям. Щоб знали, чого хочуть і до того йшли, щоб здійснювали свої мрії. І тоді б уся наша Україна процвітала!
Даний матеріал був надрукований у 2 випуску за 2024 рік
