Публікується в Гадячі з 1906 року
«Бажання ясне — мислити, творити, живиться силою думок цілючих і правду й боротьбу благословити!»
Олена Пчілка
0
( 1000 )
Субота, 20 Липня 2024 року
«Та ти розумна!», або історія жінки, яка «зробила себе сама»
«Та ти розумна!», або історія жінки, яка «зробила себе сама»

«Та ти розумна!», або історія жінки, яка «зробила себе сама»

Людина, що зробила себе сама!

Ганна Григорівна Матвієнко колись ганяла рідним селом  на мотоциклі, тримала трьох корів, пекла по 30 хлібин на продаж і доглядала стареньку бабусю у Києві. А нині – професійна масажистка, що має десятки вдячних клієнтів, і успішна, одна з кращих в Україні, фінансова радниця провідної Європейської консалтингової компанії ОВБ.

 

Про таких людей, як моя співрозмовниця, часто говорять: «зробила себе сама». Про пошуки себе, свого призначення, підтримку близьких і мрії, які здійснилися – про все це Ганна Григорівна розповідає нашим читачам у цьому інтерв'ю.

 

— Ганно Григорівно, розкажіть, у якій сім’ї Ви народилися? До чого Вас привчали з дитинства батьки?
" Я народилася в селі Соснівка на Полтавщині, в сім'ї інженера і бухгалтера. У батьків нас було двоє: я і молодший на 5 років брат. Оскільки я була старшою, то доводилося брата няньчити. А коли мама йшла на роботу, то мені завжди давали «наряд»: чи на городі щось зробити, чи по господарству. Роботи було чимало, і тому майже не ходила гуляти до річки чи ще кудись. Тому, мабуть, і плавати досі толком не вмію (сміється, – прим. автора). Та я й не пам'ятаю, щоб дуже бігала в дитинстві розважатися, якось весь час у роботі. Але я не засуджую своїх батьків. Тоді було важко жити багатьом, тяжкий час був. Батьки з ранку і допізна працювали, ще й будинок будували, і я добре розуміла, що треба їм допомагати. "
— А Ваші батьки давали вам, дитині, можливість обирати, як це нині рекомендують психологи? Наприклад,поратися по господарству чи працювати на городі, доїти корову чи пасти гусей, куди вступати навчатися і т.д
" Хочу чи ні – ніхто не питав, бо допомога потрібна була в усьому. Але у мене були, звичайно, свої мрії і бажання. Пам'ятаю, як побачила в одному магазині дуже гарну тканину синього кольору. А я школяркою була, ще не заробляла грошей, але так вже мені хотілося пошити собі платтячко з неї! Я знала, що батьки, як завжди, скажуть, що нема грошей, а більше ніхто мені тієї тканини не купить. Тоді я пішла до сусідки і позичила в неї грошей. Донині не знаю, чим збиралася віддавати, але позичила. Купила того синього шовку і таємно від мами почала шити собі плаття. Мама завжди вміла шити і мене навчила, тому я знала, як робити викрійки, і робила все правильно. І ось, коли я вже дошивала те плаття, мама невчасно зайшла у хату і я не встигла його заховати. Я дуже злякалася, що мама насварить, але вона спочатку суворо поглянула на нього, а потім похвалила мене, що я пошила гарно і надійно, «з душею». А коли я зізналася, звідки гроші на відріз, то й мій борг теж батьки віддали. Зазвичай за подібні вчинки дітям перепадало від батьків, а мені нічого навіть не сказали, і я цьому дуже здивувалася. "
— Як Ви вирішували, куди йти навчатися після школи? Це був Ваш вибір чи батьків?
" Ми з однокласницею-подругою довго думали про це. У мене було дві пропозиції: або на вчителя, або на медика. Мама більше підтримала другий варіант, і я вступила у тодішнє Лохвицьке медичне училище. А після закінчення пішла працювати у психоневрологічне відділення Соснівської лікарні. Головним лікарем тоді там був Іван Іванович Торяник (нині покійний), і він наполягав, щоб я йшла навчатися далі, отримувати вищу освіту. Але я страшенно боялася всіляких екзаменів, і це мене зупинило. Не знаю, чи правильно зробила, але я відмовилася. Так і працювала медсестрою років 3-4, а потім перевчилася на лаборанта. Вийшла заміж, народила двох дітей. Наша сім'я жила переважно за рахунок великого господарства, бо зарплату часто затримували або платили то зерном, то ще чимось. У нас були корови, то я продавала молоко, сир, сметану. Також розводили поросят на продаж, в інкубаторах курчат вирощували, молоду картоплю на базар у Полтаву возили, пекла хліб на замовлення, навіть придбала колись апарат для приготування лапші, але він одразу зламався (сміється, – прим. авт.). І тоді мені це приносило не лише гроші, а й задоволення. Згодом я зрозуміла, що мені подобається таке спілкування з людьми, щось пояснювати, відповідати на питання, рекламувати, продавати. "
— Тобто Ви працювали у сфері медицини, але Вас приваблювала торгівля?
" Можна і так сказати. Я взагалі ніколи не сиділа на місці. Довго працювала у процедурному кабінеті як на основному місці роботи. Але постійно чогось навчалася, пробувала нове, щось продавала, рекламувала. Шукала «свою» справу. Я чогось постійно хотіла, але, мабуть, і сама не розуміла, чого саме. От і бралася за все підряд. Добре пам'ятаю, як зранку бігала на роботу і ні про що не думала, бо поспішала. А коли увечері поверталася, то часто йшла помалу через лісок, мріяла про інакше життя. Чомусь мені хотілося працювати у якомусь офісі, носити дорогі класичні костюми, мати освічене інтелігентне коло однодумців. Мріяла мати свій бізнес, який даватиме стабільний дохід. І з одного боку ці мрії здавалися просто утопічними, нереальними, а з іншого – постійно крутилися в голові, не давали спокою. Коли мій син зайнявся виготовленням і продажем меблів, то якось попросив мене виручити його і кілька днів поторгувати у магазині. А торгівля – це ж моя стихія, я не могла відмовитися! Я вже вийшла на пенсію і не ходила щодня на роботу. І от кілька тижнів поспіль я зранку поралася по господарству і летіла у Гадяч в магазин, а увечері так само мчала додому до господарства. Добре, що чоловік допомагав, хоч і сердився. І син, і я побачили, що у мене виходить непогано продавати в магазині, і син вмовив мене залишитися працювати у нього. Оскільки я доволі комунікабельна, то швидко познайомилася з багатьма людьми, почала самостійно освоювати комп'ютер, адже син дав маленький нетбук. Потім почала купувати різні курси, тренінги з продажів, бо мені дуже хотілося розвиватися у цій сфері. У родині мене ніхто не підтримував і я таємно від усіх проходила ці курси, навіть брала кредити на їхню оплату. Зараз про це і смішно, і соромно згадувати, але якби я тоді здалася чи злякалася осуду, то не мала б того, що маю нині. "
— То он як Ви опинилися у Гадячі, маючи чимале господарство та власний будинок у Соснівці! Коли Ви вирішили остаточно переїхати до міста?
" Спочатку я працювала у сина, згодом відкрила свій магазин секондхенду. Їздила з села сюди на роботу, але також наймала двох продавчинь. Було важко поєднувати господарство і бізнес. А згодом чоловік захворів на прогресуючий вид онкології і тому потребував постійного догляду. Коли чоловіка не стало, діти не хотіли, щоб я сама залишалася у великому будинку і з великим господарством, тому наполягали, аби я продала все і переїхала десь ближче до них. Та мені й самій хотілося більше їм допомагати, бути поряд. У селі ми жили на околиці, сусідів близько не було, то бувало навіть страшно самій. Тому я не дуже опиралася пропозиції дітей. І знову ж таки, я мріяла бути ближче до них, але грошей на купівлю житла у місті в мене не було, а в селі дорого продати хату видавалося нереальним. Але так вийшло, що я несподівано і досить вигідно продала свій будинок, легко і швидко знайшла та купила квартиру в сусідньому біля доньки будинку. "
— Розкажіть, чим іще займалися. Я відчуваю, що це не увесь перелік Ваших захоплень і занять.
" Був період, коли після виходу на пенсію я працювала у Києві доглядальницею. Там теж не могла довго без діла сидіти і зайнялася хендмейдом, – дивилася в інтернеті і робила всілякі поробки. Дарувала їх друзям, дещо і собі на пам'ять залишила. Тоді розуміла, що коли розвиватися далі, то можна і продавати свої роботи. Але це так і залишилося хобі. Натомість мене попросили робити одній людині масаж. Я зробила кілька разів і подумала: «А чому б і ні?». Купила курси з масажу за кредитні гроші (сміється, – прим. авт.) і поїхала на навчання у Київ, закінчила їх і стала підробляти масажистом. У цьому захопленні мені, звичайно, дуже допомагають мої знання, отримані під час роботи у процедурному кабінеті. Мабуть, тому у мене виходить робити якісний і ефективний масаж, – це за відгуками багатьох вдячних клієнтів. На початку повномасштабного вторгнення активно волонтерила – збирали гуманітарну допомогу, пекли пиріжки, готували для військових. "
— Як Ви гадаєте, у чому був Ваш секрет наполегливості і такої незламної віри у свій успіх?
" Не можу пояснити. Це якась інтуїція, чи щось подібне. А ще я дуже детально вивчала все, що мені пропонують. Якось у мене були проблеми зі щитовидною, і мені знайомі запропонували придбати БАДи. Спочатку я ретельно вивчила цю продукцію, потім купила, спробувала на собі, мені допомогло і я з чистою совістю почала розповідати про них і рекламувати. Так я спробувала мережевий маркетинг. Згодом мене запросили у фінансовий консалтинг. Не з першого разу, але я знайшла ту компанію, в якій хочу працювати і розвиватися. Сьогодні мені є чим пишатися,чому навчити і я знаю, як допомогти іншим. "
— Ви справді дуже цікава, наполеглива людина різнобічних зацікавлень. А що сьогодні – Ви вже остаточно знайшли свою нішу для розвитку, чи продовжуєте шукати?
" Чесно? Не знаю. Буквально минулої суботи я запитувала себе: чи хочу я ще чимось займатися? Чи змогла б? І вирішила, що поки ні. Але й не скажу, що це остаточна відповідь. Як показав мій досвід, мрії мають здатність здійснюватися. Колись я зробила собі закордонний паспорт, бо хотіла подорожувати. Але ні коштів, ні уявлення, як це робиться, не мала. 10 років він лежав без діла, і тоді я не підозрювала, що мине трохи часу і сьогодні в інтерв'ю я гордо скажу, що об'їздила вже 13 країн світу. "
— Ганно Григорівно, Ви нещодавно вже вдруге за осінь-зиму 2023-го року мали поїздку до Німеччини, яку Вам як одному із кращих працівників надала компанія ОВБ. Це була церемонія нагородження найуспішніших серед працівників із 16 країн світу. Ви працюєте в ОВБ трохи більше року і вже маєте чималі професійні досягнення, а що Ви вважаєте своїм особистим найбільшим досягненням на цьому шляху?
" Якщо особисто для себе, так це те, що сьогодні я нікому нічого не винна, у фінансовому плані. Раніше в мене все життя були борги, кредити, позики. Зараз цього нема, а є хоч і невеличке, але накопичення для себе і внуків. І я почуваюся впевнено, вільно, незалежно від дітей. Можу дозволити собі поїхати відпочити, купити собі щось і не відчувати при цьому сором, що не заслуговую на це. "
— А що тоді стало рушійною силою на шляху до такого успіху?
" Мабуть, бажання доводити людям і всесвіту, що я щось можу. Коли мені кричали: «Куди ти лізеш? То все фінансова піраміда! Ось вона лусне і залишишся ні з чим», – то я не сперечалась. Я просто говорила, що коли ви вивчите все, що вивчила я, зробите все, що зробила я, потім доведете мені, що це піраміда і вона скоро лусне, тоді я кину цю справу і буду займатися чимось іншим. Якщо ні, то замовкніть і пильнуйте за собою. Мені дуже подобається те, чим я займаюся сьогодні. На старті я все детально вивчала, читала книги, дивилася відео, шукала документи і відгуки в мережі. Я зрозуміла основне завдання фінансового консалтингу – допомагати іншим, а це дуже приємно. А якщо за це ще й гроші платять – то це просто чудово! "
— Пані Ганно, про що Ви шкодуєте?
" Що мені вже так багато років. Що я багато часу витратила на пошуки справи, яка приносить задоволення і гроші. Звичайно, всьому свій час, і у кожного своє покликання, але я щиро заздрю молодим, що вони сьогодні мають стільки можливостей! І тому хочу побажати усім, щоб не зволікали, щоб пробували знову і знову щось нове, аби зрозуміти, до чого є здібності. Я на собі відчула – коли знаходиш дійсно своє, то тебе ніби рікою несе вперед. І все тобі сприяє, і люди зустрічаються потрібні, і гроші знаходяться на подальший розвиток. Колись усі мої захоплення діти та друзі не сприймали всерйоз, адже я за щось хапалася, а потім доволі швидко «перегорала». Зараз, коли вони всі бачать мої зміни у зовнішності, у поведінці, у мисленні, коли бачать результати моєї діяльності – то вже сприймають інакше, підтримують. А ще трохи смішно чути від колишніх односельців: «Та ти розумна! Маєш свій бізнес, відпочивати їздиш. Тобі легко». По-перше, мені ніколи не було легко, і я так само тримала по кілька корів і знаю, що таке домашнє господарство, а по-друге, ніхто і нікому не заважає змінювати своє життя, розвиватися, відкривати щось нове. Головне – бажання і віра у себе. "
— Що б Ви хотіли, щоб кожна людина, читаючи Вашу історію, зрозуміла, запам'ятала?
" Хочу, щоб кожна людина шукала себе. Це нелегко. Але коли людині хочеться дійсно жити, а не просто проживати життя, то вона шукає «своє» і «своїх». А для цього доводиться виходити із зони комфорту, не боятися, падати і знову підійматися. Просто пройти цей шлях не вдасться, і це треба розуміти. Хтось заробляє важкою фізичною працею, хтось розумовою діяльністю, наполегливістю, а хтось хитрістю і обманом, і, на жаль, таких багато. Ох, як мені хочеться, щоб всі жили своїм життям. Щоб знали, чого хочуть і до того йшли, щоб здійснювали свої мрії. І тоді б уся наша Україна процвітала! "

Автор статті

Зробіть онлайн-передплату друкованої версії газети "Рідний край. Газета Гадяцького земства" та підтримайте нашу редакцію

Стрічка звісток

Газета
Недовіс Олександр
Газета
Дейна Ганна
Орлова Ірина