- 206
- 206
Тарас Шевченко у камуфляжі: «Кобзар» у серці українського воїна
Книга, що надихає: «Кобзар» у музеї героїв АТО
У 2014 році у одній із зал Гадяцького історико-краєзнавчого музею було створено експозицію, присвячену героям Операції об’єднаних сил (АТО). На тлі жовто-блакитного полотнища, списаного чорнилами прізвищ і світлин загиблих вічно-молодих, у покручах заламаних до неба відстугонілих гільз і зяючих пустими десятками зіниць вистрочених автоматних стрічок є одна невеличка книжечка. Але потужності у ній – на роки і віки – невичерпної, безсмертної, надихаючої. Подарована вона нам волонтеркою, радіожурналісткою, поеткою, кавалеркою Ордену святої великомучениці Варвари Помісної Православної Церкви України панною Аллою В’юн.
Книгу серії «Бібліотека українського воїна» було видано за сприяння інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка Національної академії наук України та Всеукраїнської асоціації музеїв і адресовано тим, хто зі зброєю в руках відстоює незалежність нашої держави. Дизайн обкладинки промовистий і лаконічний: український піксель, який на тлі останніх подій звуть новою українською вишиванкою, притягує до себе актуальністю і примушує вкотре перечитати вічного Тараса.
Скільки поколінь виросло на пророчому «Кобзареві» – нині не так важливо, як скільки ще поколінь на ньому виросте. А це вже від нас із вами залежить.
До Шевченка зверталися у найскладніші часи як до народного Батька, Пророка, Втішника, Порадника і Наставника. У нього шукали правди і розради. Його Кобзарі зачитували до стертих сторінок, власноруч доповнюючи на полях викреслені московською цензурою рядки.
Тарас Шевченко і великі переломи історії: містичні збіги та пророче слово
Михайло Грушевський називав поета «святим прапором нашої національної одності», Іван Франко – «сином мужика, який став володарем у царстві духа», а редакція «Рідного краю» у 1906 і 1907 роках відзначає шевченківські роковини спецвипусками часописів із поетичними і прозовими творами наших земляка та землячки – Панаса Мирного і Олени Пчілки.
У найскладніші періоди історії українського народу Тарас був поруч. Його пророче слово знаходили поміж особистих речей солдатів Першої Світової війни, уривки поем і віршів слугували лозунгами на листівках ОУН-УПА.
У часи Другої Світової Василь Касіян створив серію плакатів «Гнів Шевченка – зброя перемоги». Переважна кількість творів шевченківської тематики, виконані українськими художниками Федором Кричевським, Іваном Їжакевичем, Миколою Бурачеком, Миколою Самокишем та Карпом Трохименком саме у рік 125-річного ювілею.
За незрозумілим, майже містичним збігом, початок найекстремальніших перипетій у багатостраждальній долі українського народу відслідковуємо у чіткій паралелі із датами чи ювілеями, що пов’язують нас із Тарасом Григоровичем. Так 100-річчя від Дня народження Шевченка співпало з початком Першої Світової війни – 1914-й, а Друга Світова розпочалася під час 125-го ювілею. Через 125 років по смерті Пророка вибухнула ЧАЕС. А 200-річчя Шевченка ознаменовано початком Революції Гідності і масштабним вторгненням східного агресора на українську територію.
Шевченкове слово у війні: зброя, що сильніша за кулі
До Батька нації зверталися і звертаються не лише етнічні українці. Під час розгону шевченківської демонстрації у Києві затримані грузини відмовлялися від своєї національної приналежності, мотивуючи це тим, що якщо поему «Кавказ» написав українець, то вони теж українці. Згадаймо й нашого сучасника, Героя Небесної Сотні Сергія Нігояна, який цитував Тараса Григоровича. Вірменин за походженням, він став одним із символів української революції.
Російсько-українська війна розгорнула для нас чергову сторінку шевченкового слова – воно пробуджує і підтримує воєнний дух: для тих хто читав і забув, для тих хто не осмислив, не проникся актуальністю рядків невмирущого поета. А дійсно-таки невмирущого, бо століттями по його смерті ім’я духовного Поводиря української нації не дає спокою карателям, які топчуть нашу землю. Поміж безлічі прикладів – Національний музей, знищений німцями у Каневі, книга «Кобзар» із портретом Шевченка, прострілений замість мішені сепаратистами у Пісках, пам’ятник, розстріляний рашистами у Бородянці. Проте ні тоді, ні зараз символ нації не знищений, бо незнищéнний.
Мала «захалявна» книжечка Тараса Шевченка і нині за халявою чобота українського солдата, котрий упевнений, що не лише вогнем єдиним випалимо і не лише мечем єдиним вирубаємо – словом пророчим непереможного Кобзаря:
Борітеся – поборете!
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!
ДО КОБЗАРЯ
Кобзарю наш! Хвали не треба
Твоїм пісням, твоїм думкам.
Немов зоря з ясного неба,
Вони пів віку сяють нам!
Та ще ясніш зоря блискуча
Твоєї слави засія,
Коли згадають, яка живуча
Була та думонька твоя:
Ти не позбувсь думок юнацьких,
Не одцуравсь ні в полоні,
Ні в диких нетрах азіацьких,
Де довгі роки йшли сумні…
О, часто думка молодя
Промінням грає, як зоря,
Немов прудка орлиця тая,
Під хмари високо ширя;
Та роки йдуть… весна минає
Тих молодощів золотих,
Життя багато навіває
Розчарувань, дум смутних…
Холоне серце, гасне мрія,
Як сонце в хмарних небесах,
Зникає смілива надія,
Замість одваги – в серці страх…
І коли думка-жалібниця
Колишні пориви згада –
Юнацьких років зоряниця
Встає журливая, бліда:
«То був весняний шум потока,
То безрозумний ряд химер,
То мрії помилка глибока, –
Пора одуматься тепер!..»
Юнацька мрія одвернеться, –
Іде других шукать вона…
Душа ж холодна зостанеться,
Як пуста кинута, сумна…
Не дай Господь дожить до того,
Щоб віру щиру загубить,
Позбуться пориву святого,
Руками думку задавить!
Кобзарю наш, почуй благання
І жить навчи нас так, як ти:
Щоб найсвятіші поривання
Аж до могили донести!
Олена Пчілка
