Таємниця Веприка: генерал-лейтенант Дмитро Неверовський

Я, чи не вперше, виявився не готовий відразу ж відповісти на нього. Мені не лишилося нічого іншого, як пообіцяти допитливим учням Веприцької школи розгадати цю таємницю і потім розповісти про неї.

На наступний день я звернувся до настоятеля храму отця Ігоря і він показав мені у склепі Успенської церкви поховання Єлизавети Олексіївни Неверовської, а поряд - ще дві надгробні плити.

Сотні, тисячі питань постали переді мною. Та перш за все потрібно було зʼясувати, яку спорідненість має Неверовська із родом поміщиків Масюків - будівників цієї церкви і хто її чоловік. І почалися тривалі нелегкі пошуки.

Родинні зв’язки Неверовських і Масюків: розгадка таємниці

Генерал-лейтенантша Єлизавета Неверовська, генерал-лейтенант Дмитро Неверовський, Веприк, сімʼя Масюків, Веприцька Успенська церква і далеке місто Галле біля Лейпцига у Німеччині. Який звʼязок, яка таємниця схована між ними? Що саме криється у цих назвах, іменах, фактах, подіях?

Минали роки та поставлене несподіване запитання все ще не знаходило відповіді. І ось нарешті, у 2017 році з рідкісної книги «Малороссийский родословник» В. А. Мадзолевського дізнаємось, що генерал-лейтенантша Єлизавета Олексіївна Неверовська була хрещеною матірʼю двох дочок веприцького поміщика, героя франко-російської  війни 1812 року, орденоносця, підполковника Павла Семеновича Масюка.

У процесі вивчення, детального аналізу і співставлення одержаних і відомих нам раніше матеріалів виявилося, що бойовий шлях генерал-лейтенанта Дмитра Неверовського і життєві дороги його сімʼї, як ми і передбачали, мають тісний взаємний, просто нерозривний звʼязок з родом Масюків і, насамперед, з героєм французько-російської війни 1812 року підполковником Павлом Семеновичем Масюком. І головне - ми дістали пряме підтвердження, що Єлизавета Неверовська справді була дружиною Дмитра Неверовського.

Український генерал-лейтенант Дмитро Неверовський: життєві шляхи і подвиги

Хто ж такий генерал-лейтенант Дмитро Петрович Неверовський? Які життєві шляхи він пройшов? Де, коли і які бойові подвиги він звершив? Якщо сказати коротко, то це бойовий генерал, один з найславетніших зі Ста Великих Героїв Франко-російської війни 1812 року. Сам він з числа наших легендарних земляків-полтавців. Виходець з родини небагатих дворян з села Прохорівка колишнього Золотоніського повіту Полтавської губернії (нині Канівського району Черкаської області). Його батько Петро Іванович Неверовський починав службу в Переяславському козацькому полку.

Понад півтора десятка літ був сотником Бубнівської сотні, куди входили козаки сіл: Прохорівка, Сушки і Бубнівська Слобідка. Як людину пряму, правдиву, розумну, добру, чесну і порядну, Петра Івановича обрали городничим міста Золотоноші. Мати Парасковія Іванівна Левицька була високоосвіченою і напрочуд вродливою жінкою. Молодою дівчиною вона приїхала з Гельмʼязева в Прохорівку на гостину до тітки та тут і залишилася.

Побачила в Прохорівці молодого вродливого сотника Петра Неверовського і закохалася в нього безоглядно з першого погляду. А він покохав її. Згоди на їхній шлюб батьки не дали, але молодята їх не послухали і одружилися без батьківського благословення, що на той час було надзвичайною рідкістю. На бік молодих стала тітка і невдовзі справили весілля. У новоствореній сімʼї народилося 14 дітей: 4 сини і 10 доньок. Дмитро в сімʼї був найстаршим.

Вихований на славних традиціях і подвигах запорозьких козаків, Дмитро Неверовський мріяв про військову службу. І його мрія збулася. 16 травня 1786 року чотирнадцятилітнього Дмитра Неверовського було зараховано рядовим лейб-гвардії Семенівського полку. Вже через рік Неверовський - сержант, а в 16 років - офіцер. За неповних 18 років він виріс від рядового до генерал-лейтенанта. Завзято воював із Туреччиною у 1787-1791 рр., потім із Польщею у 1792-1794 рр. безстрашно штурмував фортеці Ізмаїл і Бендери.

Особливою хоробрістю відзначився при штурмі передмістя Варшави, Праги. За це сам генерал-фельдмаршал Суворов представив капітана Неверовського до чину секунд-майора. За Прагу він нагороджений і Золотим Хрестом на Георгіївській стрічці. На різних командних посадах він пройшов нелегкий героїчний шлях, сповнений багатьма славними перемогами.

Битви, поранення та останній подвиг Дмитра Неверовського

27 стрілецька дивізія Неверовського відбила 40 навальних атак переважаючої в кілька разів французької кінної армії Мурата і так зірвала план Наполеона відрізати російські війська від Смоленська і зайти їм в тил і тим відкрити шлях на Москву.

19 жовтня 1813 року 27-а дивізія наступала на Лейпциг. Її полки стрімко увірвалися в передмістя. Коли генерал Неверовський особисто очолював атаку, то дістав тяжке поранення ноги з дробленням кістки. Але незважаючи ні на що, він в запалі продовжував керувати боєм і відмовлявся покинути поле битви. Ось тоді, стривожений звісткою про тяжке поранення Неверовського, командир корпусу генерал Сакен пішов на хитрість. Він викликав Неверовського начебто на нараду. Дмитро Петрович прискакав до нього, тут знепритомнів і упав з коня. Кулю, що застрягла в кістці і роздробила її, лікар вийняв з великими труднощами, поранений втратив багато сил і крові. Раптово почалася гангрена, ампутувати ногу вже було пізно. Неверовський вкотре впав у гарячку. Почалося марення.

21 жовтня 1813 року в день свого народження Дмитро Неверовський помер на руках своїх адʼютантів. Так у 42 роки від народження закінчився бойовий і життєвий шлях славетного бойового генерала. Поховали генерала Неверовського з воїнськими почестями в місті Галле біля Лейпцига в Німеччині.

Генерал-лейтенант Дмитро Неверовський і таємниця поховання його сімʼї

Як, коли і чому сімʼя прославленого генерала виявилася похованою у склепі нашої Веприцької Успенської церкви?

Розгром наполеонівської імперії і закінчення війни породили небачений до того патріотизм і переможний пафос єднання і братерства народів, віру в силу єдності армії і народного опору ворогові, що посягнув на незалежність древніх земель Русі і всієї Східної Європи. Як відомо, цим подіям передувало велике єднання простого люду у загони народного ополчення.

Ці загони брали активну участь в оборонних і наступальних боях проти французьких завойовників. Серед тих, хто неабияк відзначився у розгромі наполеонівської армії особливе місце посідає Полтавське народне ополчення.

У 1814 році українські ополченські полки, у тому числі Полтавський, були розформовані. Як і регулярні війська, народні ополченці Полтавщини з тріумфом повертаються із переможного закордонного походу. Спільно пролита кров у боротьбі з ворогом породила серед воїнів атмосферу міцної бойової дружби, взаємної глибокої довіри, взаємовиручки і взаємодопомоги, вірності патріотичному обовʼязку не залишати своїх у біді.

Тож ймовірно, що коли зайшла мова як бути з улюбленим героєм, генералом Неверовським, похованим у Німеччині в місті Галле біля Лейпцига, його бойові побратими, земляки-полтавчани наважились на небачений, неймовірний крок: не допустити, щоб прах прославленого генерала залишився у чужій землі, далеко від рідного дому. Вони таємно відкопали його прах і забрали з собою, а потім перепоховали на Полтавщині у склепі Веприцької Успенської родової церкви поміщиків Масюків. Благословенна полтавська земля прихильно прийняла прах свого генерала-героя.

Неймовірно. Але істина така.

Повірити звичайно в таке важко. На перший погляд просто неймовірно, але факти говорять самі за себе. А ось і переконливі аргументи до них.

Хто ж зробив цю складну і благородну справу? Справжніми лицарями, що її вчинили, як свідчать факти, стала група найближчих друзів, бойових побратимів, та земляків-полтавців. Першим в числі ініціаторів таємного перепоховання Неверовського слід назвати підполковника Павла Семеновича Масюка, який служив у Ліфляндському єгерському полку 27-ї стрілецької дивізії Неверовського. Активно допомагали йому полковник Максим Федорович Ставицький (з ним Неверовський близько зійшовся під час формування дивізії у квітні 1812 року), який після смерті Неверовського став командиром 27-ї стрілецької дивізії, а також давній друг Неверовського, з яким разом штурмували фортеці Ізмаїл і Бендери, командир корпусу генерал-лейтенант Микола Миколайович Раєвський, адʼютанти загиблого генерала та інші. Без їхньої безпосередньої участі та активного сприяння практична робота по організації таємного виймання з могили, перевезення та перепоховання праху генерала Неверовського у Веприку була б просто неможливою.

Варто також сказати, що важливу роль у цій справі відіграв батько підполковника Павла Масюка веприцький поміщик Семен Прокопович Масюк. Тоді він ще був живий і очолював своє багатогалузеве господарство. Розуміючи важливість цієї незвичайної патріотичної акції і підтримуючи ініціативу сина, він без зайвих розмов та дискусій надав родовий склеп, та до кінця життя зберігав цю таємницю.

У 1911 році, до 100-річчя Франко-російської війни 1812 року гурток ревних прихильників памʼяті виступив з ініціативою перепоховання праху генерала Неверовського.

Чи справді генерал-лейтенант Дмитро Неверовський похований у Веприку?

Підсумки роботи ювілейної комісії дають всі підстави зробити важливі висновки.

По-перше, якщо генерала Неверовського ховали з військовими почестями, як зазначається в історичній краєзнавчій літературі, то кожній притомній людині зрозуміло, що бойового генерала не могли, не мали морального права поховати без труни, без мундира, в нижній білизні. Та й взагалі, це було б просто не по-людськи.

По-друге, у висновках комісії згадується, що при вийманні останків були виявлені лише крупні кістки скелета, серед них - гомілкова, в яку був тяжко поранений генерал. У багатьох історичних документах підкреслюється, що генерал-лейтенант Дмитро Неверовський 6 жовтня 1813 року у Лейпцизькій битві був тяжко поранений кулею в ногу з роздробленням кістки. Але у висновках комісії про це не сказано ні слова. Логічно мислячи, приходиш до переконання, що при вийманні останків знайдена кістка була неушкоджена, не роздроблена, а значить вона не належала Неверевському.

По-третє, у той далекий час, як правило, поряд із знатними людьми, а значить і з генералом, обовʼязково ховали і їхніх дружин. У склепі Веприцької Успенської церкви знаходиться прах дружини генерала Єлизавети Олексіївни, про що свідчить цитований раніше напис на надгробній плиті. Це дає підстави стверджувати, що поряд з нею поховано і її чоловіка, тобто це і є місце таємного перепоховання, а між ними, за наполяганням Єлизавети Олексіївни, поховано їхню малолітню дочку.

 Генерал-лейтенант Дмитро Неверовський: родові зв’язки і таємниця Веприцької Успенської церкви

І ще одне. Зрозуміло, що у родинному склепі Масюки могли ховати тільки своїх найближчих, найрідніших людей, удостоївши їх такої великої честі. Насправді це так і є. І є немало свідчень, що підтверджують тісний нерозривний звʼязок роду Масюків із Веприка з родом Неверовських із Прохорівки. По-перше, з генералом Дмитром Неверовським, його бойового побратима підполковника Павла Масюка, поєднувала міцна фронтова дружба і спільно пролита кров у жорстоких битвах проти нашестя армії Наполеона.

По-друге, дружина Неверовського була, як уже зазначалося раніше, хрещеною матірʼю дочок підполковника П.С. Масюка і його дружини княжни Марії Олексіївни Вʼяземської: Олександри (народженої 1838 року) і Софії (народженої 1841 року).

І насамкінець, ще одне свідчення на підтримку нашого переконання, знайдене нами у квітні 2019 року.

Поміщик Іван Неверовський із села Прохорівка колишнього Золотоніського повіту часто приїздив у Веприк на могилу свого рідного брата генерал-лейтенанта Дмитра Неверовського. З часом тісно зріднився з сімʼєю Павла Масюка і врешті решт став хрещеним батьком їхнього сина Костянтина.

Ось такі факти і від них нікуди не дінешся. Заперечити їх нічим. Така правда історії і долі сімʼї прославленого генерала Дмитра Неверовського - легендарного сина Полтавської землі, яка його народила, а по смерті дала вічний спочинок у Веприку на Гадяччині.

Понад 200 років наша Веприцька Успенська церква зберігала таємницю поховання героя російсько-французької війни 1812 року, славного сина полтавського краю, генерал-лейтенанта Дмитра Петровича Неверовського і лише нині ми маємо підстави сказати про це відкрито.

Отже, колишня таємниця Веприцької Успенської церкви перестала бути таємницею.