Публікується в Гадячі з 1906 року
«Бажання ясне — мислити, творити, живиться силою думок цілючих і правду й боротьбу благословити!»
Олена Пчілка
0
( 1000 )
Понеділок, 17 Червня 2024 року
Традиції кобзарства продовжуються
Традиції кобзарства продовжуються

Традиції кобзарства продовжуються

Кобзарству вже триста років. Мандрівні і часто незрячі співці з XVIII століття подорожували Гетьманщиною із поводирями, аби переповідати людям про події тих часів у піснях, зіграних на струнних інструментах. У двох попередніх номерах ми розказували про лютенських кобзарів Федора Холодного та Петра Гузя. Їх традиції продовжують у нас на Гадяччині юні бандуристи. Одними з найактивніших популяризаторів гри на бандурі є дівчата з Лютеньки: Корзун Владислав, Колосенко Анна, Дудка Анжела, Шрамковська Анастасія, Попівна Поліна, Ірклієвська Віталіна, Гацко Анастасія, Вороновська Сніжана. Їм допомогає Марійка Орос із Соснівки та гадя чани Яцун Вікторія, Артюхова Адель, Артюхов Ельдар, Березовська Мар`яна, Близнюк Агата. Навчає дітей майстерності гри досвідчена бандуристка Тоцька Світлана Михайлівна. Сьогодні пропонуємо вам ознайомитися з інтерв`ю викладачки гри на бандурі та її талановитих учнів.

— Світлано Михайлівно, скільки років ви вчите дітей грі на бандурі?
" Та вже дуже багато.У Гадяцькій ДМШ я працюю вже 44 роки. Паралельно ще працювала у Веприку, більше десяти років у Сарах. Там був потужний ансамбль бандуристів. Мала дуже здібних, талановитих учениць. "
— А чому Ви обрали для себе саме бандуру?
" Я жила в місті Зінькові. У місцевій школі тоді був дуже потужний клас бандури. Мені дуже - дуже сподобався цей інструмент. Мене ніхто не спонукав до навчання. Буває, що батьки радять дітям навчатися гри на тому чи іншому інструменті. У мене це був мій вибір і моє бажання. Саме у музичній школі я познайомилася з бандурою і вирішила стати бандуристкою. Моїм вчителем був Кіберча Валерій Павлович. На Зіньківщині і зараз гарно розвинута школа гри на бандурі. "
— Світлано Михайлівно, а де Ви продовжили навчання після музичної школи?
" Після школи я вступила в Полтавське музичне училище імені Лисенка. Я навчалася у заслуженого артиста України Коваля Івана Андрійовича*. Це такий легендарний бандурист, що про нього можна говорити годинами "
— Знаю, що великою мірою на вибір життєвої стежини, а потім і професійної долі, впливають саме викладачі.
" Так. І з вчителями, викладачами мені в житті дуже поталанило. Це були люди, залюблені у мистецтво, у гру на бандурі, в українську пісню. Погоджуюся: роль вчителя дуже велика. "
— Світлано Михайлівно, знаю, що не рахували, та все ж таки, скількох учнів Ви навчили грі на цьому прекрасному інструменті?
" Ой, не рахувала, але більше, ніж за сорок років це число величеньке. У мене вже вчилися і закінчили навчання діти моїх учнів. "
— А де ви зі своїми учнями берете інструменти для навчання?
" О! Інструменти у нас з історією. Це інструменти, які у нас передаються від покоління до покоління. Куплені дуже давно. У нас є шкільні бандури. Діти на них грають, навчаються вдома. Декілька учнів мають власні інструменти. Але теж куплені «з рук». Нові інструменти зараз дуже дорого коштують. "
— Світлано Михайлівно, а бандури випускаються одного розміру, чи різного? Адже навчатися приходять дітки порівняно маленького зросту.
" Бандури і раніше, і зараз випускаються різного розміру. І в нашій школі є «підліткові» інструменти. Молодші учні грають саме на таких. Мої учні добре забезпечені інструментами, а також мають і вдосконалені: зараз їх випускають вже з перемикачами на потрібні тональності. Деякі мої учениці мають і нігті для гри на бандурі. Їх пучки ( кінчики пальців) тепер не страждають. Наступного року нігті для гри будуть мати всі учні класу. Ці нігті – це індивідуальні замовлення у майстрів. Вони виготовляються під замовлення за розмірами пальців бандуристів. "
— У яких конкурсах ви з учнями брали участь?
" Ми намагаємося взяти участь у всіх конкурсах, які організовує полтавський методичний кабінет. Це важливо для моїх учнів. Адже творчість любить визнання. У жовтні - листопаді проводився всеукраїнський конкурс «Барви Полтави». Ми були його учасниками. Потім брали участь у конкурсі « Віртуоз Полтавщини». Ми вже знаємо результати, але дипломів ще не отримали, тому зарано оголошувати наші надбання. Ці конкурси для колективів. У сольному конкурсі Орос Марія отримала 1 місце. У конкурсі бандуристів – вокалістів Попівна Поліна, Шрамковська Анастасія розділили 3 місце. Зараз готуємося до участі в обласному конкурсі «Веселкові акорди». Це я розказала тільки про цей навчальний рік. У цілому ж за роки вснування класу бандури у Гадяцькій ДМШ ми маємо десятки перемог. "
— Бачу, що ансамбль має красиві костюми. Хто фінансує цю красу?
" Цю красу фінансують батьки. Зараз колектив виступає у червоних брюках та вишитих блузах, а раніше були червоні спідниці з такими ж вишитими блузами. "
— Світлано Михайлівно, а як формується репертуар ваших бандуристів? Це є навчальна програма чи ви на свій власний розсуд по складності підбираєте музичні твори?
" Користуюся програмою і підбираю сама. Зв`язуюся з викладачами інших шкіл, обмінюємося творами. Цього року маю дуже тісний контакт з Богданою Стандарою, викладачкою з Харкова, яка зараз живе у Львові. Вона сама пише чудові твори для бандури. Також контактую з Оксаною Дігтяр – Горобченко. Ми виконуємо декілька її творів. Маємо у репертуарі твори Наталії Курило. Дуже допомагає шукати навчальний музичний матеріал викладачка Полтавського фахового коледжу мистецтв імені М.В. Лисенка Хниченко Юлія Михайлівна. "
— А кавер – версії, переспіви всесвітньо відомих хітів Ваші учні виконують?
" Так, обов`язково. Цього року виконується Хетфільд Д. Балада «"Nothing Else Maters", Йірума "River fiovs sn you", — « Амелія» та інші твори. "

Цікавим було спілкування і з учнями Світлани Михайлівни. Вони так бадьоро відповідали на запитання. Я радо поділюся з вами, шановні читачі, нашою розмовою

— Друзі, а чому вашим вибором стала саме бандура?
" Це дуже мелодійний інструмент. —На ньому грала моя подружка. Мені дуже сподобалася ця гра. Тому я і вибрала цей інструмент. —Старовинний інструмент. Цікавий. —Дуже подобається саме бандура, її можливості. "
— Як ваші друзі ставляться до вашого захоплення?
" По – різному: хтось захоплюється, хтось дивується. Та , все ж, уважно слухають, коли ми граємо. "
— Чи багато часу у Вас забирає навчання в мистецькій школі?
" Ні, багато часу не забирає. Та й на виконання шкільних домашніх завдань не впливає. Навпаки допомагає. Ми більш організовані. "
— Чи знаєте про традиції кобзарства у Лютеньці?
" Так , звичайно. Нам про кобзарів розказували на уроках історії в школі ( відповідають лютеньчани). "
— Чи мрієте пов`язати життя з музикою?
" Так, обов’язково, — першою відповідає Марійка Орос. Також відомим музикантом мріє стати наймолодший учасник бесіди Корзун Владислав, 9 років. Частина дітей ще не визначилися ( та це й зрозуміло), хтось впевнено сказав, що музика не стане заняттям у майбутньому. "
— Чи запрошують вас взяти участь у концертах у школах, де ви навчаєтеся, чи у вашому будинку культури?
" Так, звичайно, — всі дружно і з посмішками в один голос відповідають юні бандуристи. "
— Які творчі гурти слухаєте, з яких берете приклад? ( і тут посипалися відповіді з посмішками захоплення на обличчях):
" «Шпилясті кобзарі»; —Ярослав Джусь; —Капела бандуристів (Національна заслужена капела бандуристів України імені Георгія Майбороди); —B&B Project. "

Швидко промайнув час розмови, Пора завершувати інтерв`ю. Ансамбль готується до відео запису свого виступу на наступному конкурсі. У зв`язку з війною, конкурси проводяться заочно. Світлана Михайлівна просить РК подякувати за підтримку класу бандуристів у Лютеньці голові сільської ради Омельченку Володимиру Івановичу, керівнику відділу освіти, культури, молоді та спорту виконавчого комітету Лютенської сільської ради Романенко Наталії Олександрівні, директору місцевої школи Гриню Олексію Вячеславовичу, батькам учнів. Без цих людей юні обдарування не мали б можливості вчитися мистецтву гри на бандурі, продовжувати традиції кобзарства на Гадяччині.

І на завершення як не зацитувати Олену Пчілку? У своїх спогадах вона ділиться з нами пісенними традиціями своєї сім`ї та рідного краю:  «Щодо пісень українських, то не знаю, чи ще в якому панському домі співано їх так багато, як у нас! …Я до сеї пори знаю тих гадяцьких пісень – безліч, і між ними багато таких, що вже їх тепер і не співають…А ще ж і кобзарі бували в нас: приходив, буваючи на ярмарку в Гадячому, кобзар з Лохвиці, а ще й другий, Гадяцького повіту, з Лютеньки, старого козацького гнізда (там і досі живе кобзарський хист, як се видно по кобзарській думі, записаній у Лютенці останніми роками і надрукованій в академичному виданню «Етнограф. Вісник»».

* КОВА́ЛЬ Іван Андрійович (03. 10. 1936, с. Лихівка, нині смт П’ятихат. р-ну Дніпроп. обл. – 21. 01. 2000, Полтава) – бандурист, диригент, педагог. Засл. арт. УРСР (1973). Закін. Дніпроп. муз. уч-ще (1961; кл. бандури Л. Воріної), Київ. консерваторію (1966; кл. бандури С. Баштана). Відтоді – кер. ансамблю бандуристів Полтав. філармонії. Від 1973 – у Полтав. муз. уч-щі: 1973–2000 – викл. кл. бандури, водночас 1973–92 – кер. ансамблю бандуристів, 1975–77 – зав. відділу нар. інструментів. К. належать пісні «Земленько моя» (сл. В. Бровченка), «Йшли у бій богатирі» (сл. Д. Луценка), обробки нар. пісень: «Ой на ставу, на ставочку», «Дівочий сон», «Ой гарна я, гарна», «Ходила я по садочку», «Козак гуляє» та ін. Серед учнів – І. Василенко, О. Курінний, Т. Таран, Н. Тимощенко, Р. Чорногуз.

— Матеріал було надруковано 26.04.2023 у випуску №8

Автор статті

Зробіть онлайн-передплату друкованої версії газети "Рідний край. Газета Гадяцького земства" та підтримайте нашу редакцію

Стрічка звісток

Газета
Кобізька Юлія
Зигун Зоя
Недовіс Людмила
Пинчук Віталіна
П. Яківець
Газета