Олена Пчілка: діяльність у Гадячі і розвиток дитячого театру
ТВОРЕННЯ ТЕАТРУ ОЛЕНИ ПЧІЛКИ В ГАДЯЧІ
Доробок Олени Пчілки у царині дитячої драматургії становить 12 п’єс. Мало хто знає, що 9 із них було написано на малій батьківщині. Про особливості їхнього створення і наповнення у період 1914–1920 років йтиметься у даному дописі.
Перші паростки
Останні десятиліття життя Ольги Петрівни Косач тісно пов’язані з Гадячем. Після смерті доньки Лесі у 1913-му році вона переїздить до рідного міста. Тут активно включається до громадського життя, очолює просвітницьку повітову спілку, редагує газету Гадяцького земства «Рідний край», організовує національний хор і бібліотеку-читальню, опікується гуртком українознавства. І саме в Гадячі відбувається дорослішання її «немовлятка», як лагідно називала письменниця своє новостворене диво – дитячий театр. Тут будуть написані майже всі п’єси для нього.
Активна робота над творами починається з 1914 року. Основною причиною і поштовхом до зачину, а потім і постановки дитячої драматургії була заборона обох періодичних видань Олени Пчілки – «Рідного краю» і «Молодої України». Саме тому лишався лише один вихід – жива мова зі сцени.
Перший паросток дитячого театру, який з такою любов’ю і так невтомно плекала письменниця, з’явився з першою п’єсою «Весняний ранок Тарасовий». Її було створено в Гадячі 27 січня 1914 року. На відміну від решти цьому твору поталанило бути надрукованим двічі: уперше – у «Молодій Україні» 1914 р., а пізніше, разом із «Сон-Мрією або Казкою Зеленого Гаю» він вийшов друком у Полтаві 1919 року. На жаль, за життя авторки було видано лише три дитячих п’єси. Решта постановок здійснювалися з рукопису. Із цього приводу Олена Пчілка якось писала, що окремі п’єси свої зве «мертворожденними», бо «…поки твір не єсть надрукований, то він мовби ще не живе, тільки подає признаку, що міг би жити на світі».
Олена Пчілка та сімейні театральні традиції: від домашніх вистав до шкільних постановок
У дитячому світі родини Косачів досвід організації шевченківських ранків, домашніх і лялькових вистав, «живих картин» – явище часте й звичне. Для таких камерних театральних дійств Олена Пчілка пише домашні п’єси. Сімейна традиція постановки інсценівок не втратила актуальності й для онуків.
Було б дивним, якби ця неймовірнпчіла жінка, всеукраїнська «бабуся» – псевдонім, яким сама себе іменувала у «Молодій Україні», – спостерігаючи захоплення театром у власної малечі, не трансформувала б свої висновки у творчу, виховну, патріотичну й письменницьку роботу.
Важливо, що Олена Пчілка стратегічно правильно визначає для цього післяреволюційний час, повна сподівань на відродження української культури й національної освіти. Із любов’ю й надією вона звертається до всього народу, вкладаючи життєдайне слово у вуста найменших українців. Попри напружену ситуацію у зайнятому більшовиками місті, в умовах терору ця горда й сильна жінка все ж устигла багато зробити як авторка і як постановниця. Ні політична ситуація, ні навіть ув’язнення не зламали її сили духу та вірності ідеї.
«Олена Пчілка давала свої дитячі п’єси для постави силами учнів Вищої початкової школи. На репетиціях бувала сама, проспівувала диригентові мелодії пісень, які виконувалися в п’єсах. Узимку пішки приходила із Зеленого Гаю до міста, іноді залишалась ночувати у вчительки А. С. Макарової», – спогад із листа до А. Чернишова вчительки гадячанки Я. Потурнак.
Створення п'єси «Кобзареві діти» та літературна спадщина Олени Пчілки
Імовірно, саме під час однієї з таких ночей і була створена орудка в одній дії «Кобзареві діти». Рукопис цього твору, як і решти п’єс, що зберігається у відділі рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, містить точне датування і місце: «Написано 1920 року, січня 1927- го???, в Гадячому, в хаті шановної Антоніни Семенівни Макарової». Це прізвище Олена Пчілка наводить недарма. Багаторічний зв’язок жінок і приязне ставлення письменниці до народної вчительки пояснюється тим, що Макарова була подругою Лесі Українки, проживала в одному з будинків на Драгоманівському обійсті, часто навідувала Лесину бабусю і писала під її диктовку листи до родичів. (Докладніше про Макарову див. у «Рідний край», № 6-7. С.4.)
Кінцеві абзаци «Кобзаревих дітей» записані на аркуші з обліку земель книги Повітової земської управи 1910 р. Гадяцького повіту Сергіївської волості. Деякі інші орудки теж писані й редаговані на старих аркушах. Це свідчить про скруту з папером і ще про те, що творила Ольга Петрівна не лише задля, а ще й попри.
Дія на одну відслону «З-під неволі» (1917-1921 рр.) почата й поспішно закінчена вже перед самим арештом. Цій орудці судилося неодноразово змінити назву. Від «Визвольної (Визволéнної) пісні/співу» до фінального прочитання у контексті «З-під (більшовицької) неволі».
Олена Пчілка: вплив родинних традицій на її творчий доробок
П’єси, написані у Гадячі, зберегли у змісті своєму ранні, відомі авторці з часів дитинства назви: «Замкова гора», «ярмарок у Ромні», «скарб» – спогад про легендарні коштовності, заховані в землі. Назва дійства на одну відслону «Скарб» («Вечір на Івана Купала») має кілька значень. Тут ідеться і про легендарне руде лоша як уособлення захованих червінців чи золота, і про «скарб народної словесності», який передавала маленькій Ользі мама Єлизавета. (Про нього оповідатиме письменниця вже на схилі літ у автобіографічному нарисі «Золоті дні золотого дитячого віку…»). Широковідомим є вислів Ольги Петрівни «Діти – се наш дорогий скарб». Саме так, через слово, музику і традиції вона його берегла.
Окрім датування, деякі орудки мають не лише позначку міста їх написання, а ще й місця. Як приклад, дитяча оперета «Дві чарівниці», що її було створено на початку 1919 року й утілено на місцевій сцені напередодні Благовіщення. Авторською рукою внизу зафіксовано «Зелений Гай». Для драматургині перемога Весни над Зимою – символ відродження всієї країни.
Окрім спогадів, переповідок, фольклору, приказок-примовок і пригод, письменниця часто послуговується у п’єсах віддавна знайомими її вухові музичними матеріалами: народними піснями, обрядовими співами, колядками тощо. До прикладу, це яскраво читається у «Різдвяній Байці», створеній перед самим святом у Гадячі в 1919 році. Причиною такої музикальності Пчілкиних п’єс є не лише дитячі спогади (бо у родині, за власним висловом, «…співано їх так багато…»), а й глибока зацікавленість і предметне, упродовж десятиліть, вивчення фольклору.
Олена Пчілка і драматургія під тиском радянської цензури
Із початком більшовицьких 1920-х письменниці довелося зіткнутися з болючим процесом самоцензури. Вона була продиктована забороною висловів про Бога, релігію, патріотизм та інших неприйнятних до друку в радянських виданнях слів. У липні 1920-го невтомна трудівниця буде зайнята написанням тексту ще однієї дитячої оруди під назвою «Без’язикий». Виходячи з її дати, найімовірніше у Гадячі на сцені виставу не було втілено (як і «З-під неволі»).
У 1923 році Олена Пчілка ще сподіватиметься що в Полтаві, у Спілці споживчих товариств, де друкувалася вперше, їй вдасться видати черговий гадяцький твір. Письменниця подає М. Рудинському, який посприяв друкові раніше, написану на початку 1920-го п’єсу «Щасливий день Тараса Кравченка». Але навіть попри те, що їй було виплачено частину гонорару, із друком не заладилося – обійти заборони і матеріальну скруту, у якій опинилися видавці через здорожчання, не вдалося.
Даний матеріал був надрукований у 14 випуску за 2023 рік
Читайте також:

«Рідний край. Газета Гадяцького земства»
свіжі випуски кожні два тижні.
Зробіть онлайн-передплату друкованої версії газети "Рідний край. Газета Гадяцького земства" та підтримайте нашу редакцію
Передплатити