Україна дорослішає: як війна змінила нашу націю та світ

Перемовини Дональда Трампа та Володимира Зеленського повернули мене у лютий 2022-го. У ті дні, коли ми не знали, чи доживемо до завтра. Коли здавалось, що Київ ось-ось впаде, що світ нас залишив, що всі нас зрадили. У ті дні, коли жодної гарантії підтримки не було, а єдиною опорою були ми самі.

Україна дорослішає!

Ми не сиділи, склавши руки. Ми самоорганізувалися, вчилися воювати, блокували дороги ворогу, вистежували навідників і диверсантів. Ми згуртувалися в загони самооборони, координували евакуацію, будували блокпости. Ми рили окопи, шукали зброю, бронежилети, медикаменти. Ми не дали собі загинути. Хоча для світу, можливо, це було б найзручнішим сценарієм. І світ з цим був вимушений погодитися і надати підтримку.

Лютий 2022-го став моментом, коли Україна перестала бути «маленькою» державою, яка покладається на милість сильних світу цього. Ми подорослішали. Ми зрозуміли: ні Америка, ні Європа, ні ООН не врятують нас, якщо ми самі не будемо битись.

Тепер у нас новий виклик

Зустріч Трампа і Зеленського чітко дала зрозуміти: світ змінюється, і ми знову маємо зробити крок уперед. Взяти відповідальність за своє майбутнє. Шукати опори не зовні, а в собі.

Не можеш узяти до рук зброю? Тоді зроби все, щоб воювати могли ті, хто її взяв. Волонтерство, виробництво та ремонт техніки, створення дронів – усе це теж війна.

Не маєш ресурсів? Борись інформаційно. Викинь із телефона російське сміття, не поширюй паніку, не ведись на маніпуляції. Замість того, щоб писати «все пропало» – зроби бодай щось, щоб не пропало.

Україна більше не може дозволити собі бути дитиною, яка шукає, хто її захистить. Ми самі собі гаранти безпеки. Ми самі собі армія. Ми самі собі майбутнє.

Концепція не змінилася —ти або в ЗСУ або на ЗСУ!

Після перемовин Трампа і Зеленського багато лідерів Євросоюзу відкрито заявили про підтримку України та її позиції.

Тому, що допомагають тим, хто доводить, що здатен вистояти. Дають зброю тим, хто показує, що нею вміє воювати. Підтримують тих, хто не здається, навіть коли здається, що шансів мало.

Це і є головний урок: Україна переможе не тому, що їй хтось щось винен. А тому, що вона не дозволить собі програти. І тоді світ не матиме іншого вибору, окрім як стати поруч.

Хотілося б вірити, що після трьох років повномасштабної війни країни ЄС нарешті приходять до розуміння очевидного: безпека України — це безпека всієї Європи. Згуртованість і єдність країн ЄС, Великої Британії та союзників довкола нашого захисту — це не просто допомога Україні, а насамперед захист їхнього власного майбутнього.

І саме це вселяє надію: можливо, світ нарешті починає дорослішати разом із нами — принаймні, його європейська частина.