Юрій Войник: як тракторист став лідером музичних гуртів Ч.1

Час від часу в мережі з'являються групи чи опитувальники з назвами «Куди піти у Гадячі?», «Дозвілля у Гадячі» та інші подібні. Це означає, що молодь (або їхні батьки) шукає варіанти для корисного, цікавого, і головне – безпечного проведення часу. 

У міській раді чимало планують, обіцяють, а на ділі ніяких програм розвитку молоді в громаді так і не впровадили. Активні та ініціативні підприємці відкривають приватні школи, тренувальні зали, навчальні гуртки. Яскравим прикладом того, як можна організувати дозвілля дітей і допомогти їм досягти успіху є наш співрозмовник Юрій Войник.  Він не має педагогічної освіти і, як сам зізнається, не вміє вишукано говорити. Але при цьому знайшов спільну мову з підлітками, які прагнуть займатися музикою. Він для них –  беззаперечний авторитет, і лагідно називає їх «дітками».

Особистий творчий шлях

— Якби вам довелося одним реченням презентувати себе, то Юрій Войник - це хто?

— Та я собі великого значення не надаю. Я - звичайний працівник, тракторист, працюю на бульдозері.

— А як так трапилося, що звичайний тракторист пішов у мистецтво, в культуру?

— В дитинстві я ходив у Гадяцьку музичну школу на клас «Духові інструменти», вчив нотну грамоту і потроху грав. А потім мої друзі їздили відпочивати у дитячий табір і там навчилися грати на гітарі. І коли я побачив, як вони грають у дворі «блатні» на той час мелодії і збирають навколо себе чималу компанію, зрозумів, що гітара - дуже класний інструмент. От і вирішив, що теж хочу вміти грати на ньому. Попросив знайомого, і він знайшов мені гітару, показав перші акорди. А далі вже я більше сам вчився. Інтернету тоді не було. От прийду зі школи, уроки зроблю і треба ж чимось займатися – то сідаю і граю. Років у 11 на каналі МTV я вперше побачив Курта Кобейна з електрогітарою. Відтоді почав збирати на такий інструмент і таки назбирав.

— Де були ваші перші виступи?

— У дворі. Ми всі там один у одного вчилися і один одному показували результати. Тож мої перші слухачі – це мої друзі і люди з нашого двору. Багато навчався сам або з друзями. Уже тоді в місті було кілька гуртів, то ми перекуповували у них інструменти чи іншу техніку: підсилювачі, колонки та інше. Ще нас навчав Віктор Посенко, який тоді працював в колишньому аграрному училищі. Я вважаю, що саме він дав мені поштовх до музики, віру у себе і свої здібності. Пам’ятаю наш перший серйозний виступ на новорічному вечорі в їдальні училища. Ми зіграли пісні гуртів «Чайф» і «Жуки». Думали, що нас заплюють, а сталося навпаки – всі були в захваті. І це додало нам впевненості.

Протягом кількох років я був учасником різних гуртів, але найдовше проіснував гурт «Теорія інших». У його складі були: я на соло-гітарі, на барабанах Сашко Гринь, гітара – Олександр Шейко, бас-гітара – Олексій Боклаг, і вокалістка Аня Завийборода. Ми серйозно займалися і виступали на різних фестивалях у Києві, Полтаві, Пирятині та інших містах цілих 10 років. У 2017 році ми посіли перше місце на «Червоній руті» в Полтавській області, і у 2018-му виступали на фіналі фестивалю у Маріуполі. Біля драматичного театру, куди москаляки скинули авіабомбу у 2022 році. Саме на тому місці, де був напис «ДІТИ», колись стояла сцена і ми там виступали.

 Юрій Войник про «народження» дитячих гуртів

 — Що змусило вас повернутися до музики після довгої паузи?

— Мій син Станіслав одного вечора поросив показати йому, як грати на гітарі. Я показав йому кілька акордів, і все. Згодом приїжджаю з відрядження, а він мені так впевнено зіграв «Кукушку» Цоя. Я попросив ще деякі мелодії награти, він підглянув в інтернет і теж зіграв. Я не тямив себе від радості і гордості, що йому це подобається.

— А як виникла ідея організувати цілий музичний колектив?

— Син займався все більше, щось в інтернеті дивився, щось у мене питав. А його друзі бачили, як він розвивається, і теж зацікавилися. Стасів друг Діма Кримовський купив гітару, і син попросив мене дати йому кілька уроків. Я був не готовий до такого, адже я не педагог і не уявляю, як треба поводитися з чужими дітьми. Вирішили, що Стас буде вчити, а я допомагатиму. І Діма вже на першому занятті взяв акорд баре – це досить складно, тим більше для новачка. Потім прийшов ще один хлопчина теж вчитися до Стаса. Я почав їх вчити, як сам знаю. А потім подумав: чого я їх кожного окремо вчу одному і тому самому? І спробував, щоб вони зіграли одночасно. Починали з примітивних мелодій.

Після кількох днів таких репетицій я придумав увімкнути барабани на комп'ютері для ритму. А потім я замислився, які інструменти у нас уже є і чого не вистачає, пів ночі сидів у інтернеті, дивися на ціни, рахував і розумів, що на перший час у нас є ресурси і можливості купити все, що треба. І коли хлопці зібралися на заняття, я запропонував створити повноцінний гурт. Щоб «лабати» з користю, для когось, а не просто вдома. Вони здивувалися, бо не розуміли, що з того може вийти.