Публікується в Гадячі з 1906 року
«Бажання ясне — мислити, творити, живиться силою думок цілючих і правду й боротьбу благословити!»
Олена Пчілка
0
( 1000 )
П’ятниця, 8 Листопада 2024 року
«Вам що, зайнятися нічим?»
«Вам що, зайнятися нічим?»

«Вам що, зайнятися нічим?»

Частина перша

Час від часу в мережі з'являються групи чи опитувальники з назвами «Куди піти у Гадячі?», «Дозвілля у Гадячі» та інші подібні. Це означає, що молодь (або їхні батьки) шукає варіанти для корисного, цікавого, і головне – безпечного проведення часу. 

У міській раді чимало планують, обіцяють, а на ділі ніяких програм розвитку молоді в громаді так і не впровадили. Активні та ініціативні підприємці відкривають приватні школи, тренувальні зали, навчальні гуртки. Яскравим прикладом того, як можна організувати дозвілля дітей і допомогти їм досягти успіху є наш співрозмовник Юрій Войник.  Він не має педагогічної освіти і, як сам зізнається, не вміє вишукано говорити. Але при цьому знайшов спільну мову з підлітками, які прагнуть займатися музикою. Він для них –  беззаперечний авторитет, і лагідно  називає їх «дітками».

Особистий творчий шлях

— Якби вам довелося одним реченням презентувати себе, то Юрій Войник - це хто?
" Та я собі великого значення не надаю. Я - звичайний працівник, тракторист, працюю на бульдозері. "
— А як так трапилося, що звичайний тракторист пішов у мистецтво, в культуру?
" В дитинстві я ходив у Гадяцьку музичну школу на клас «Духові інструменти», вчив нотну грамоту і потроху грав. А потім мої друзі їздили відпочивати у дитячий табір і там навчилися грати на гітарі. І коли я побачив, як вони грають у дворі «блатні» на той час мелодії і збирають навколо себе чималу компанію, зрозумів, що гітара - дуже класний інструмент. От і вирішив, що теж хочу вміти грати на ньому. Попросив знайомого, і він знайшов мені гітару, показав перші акорди. А далі вже я більше сам вчився. Інтернету тоді не було. От прийду зі школи, уроки зроблю і треба ж чимось займатися – то сідаю і граю. Років у 11 на каналі МTV я вперше побачив Курта Кобейна з електрогітарою. Відтоді почав збирати на такий інструмент і таки назбирав. "
— Де були ваші перші виступи?
" У дворі. Ми всі там один у одного вчилися і один одному показували результати. Тож мої перші слухачі – це мої друзі і люди з нашого двору. Багато навчався сам або з друзями. Уже тоді в місті було кілька гуртів, то ми перекуповували у них інструменти чи іншу техніку: підсилювачі, колонки та інше. Ще нас навчав Віктор Посенко, який тоді працював в колишньому аграрному училищі. Я вважаю, що саме він дав мені поштовх до музики, віру у себе і свої здібності. Пам’ятаю наш перший серйозний виступ на новорічному вечорі в їдальні училища. Ми зіграли пісні гуртів «Чайф» і «Жуки». Думали, що нас заплюють, а сталося навпаки – всі були в захваті. І це додало нам впевненості. Протягом кількох років я був учасником різних гуртів, але найдовше проіснував гурт «Теорія інших». У його складі були: я на соло-гітарі, на барабанах Сашко Гринь, гітара – Олександр Шейко, бас-гітара – Олексій Боклаг, і вокалістка Аня Завийборода. Ми серйозно займалися і виступали на різних фестивалях у Києві, Полтаві, Пирятині та інших містах цілих 10 років. У 2017 році ми посіли перше місце на «Червоній руті» в Полтавській області, і у 2018-му виступали на фіналі фестивалю у Маріуполі. Біля драматичного театру, куди москаляки скинули авіабомбу у 2022 році. Саме на тому місці, де був напис «ДІТИ», колись стояла сцена і ми там виступали. "

«Народження» дитячих гуртів

— Що змусило вас повернутися до музики після довгої паузи?
" Мій син Станіслав одного вечора поросив показати йому, як грати на гітарі. Я показав йому кілька акордів, і все. Згодом приїжджаю з відрядження, а він мені так впевнено зіграв «Кукушку» Цоя. Я попросив ще деякі мелодії награти, він підглянув в інтернет і теж зіграв. Я не тямив себе від радості і гордості, що йому це подобається. "
— А як виникла ідея організувати цілий музичний колектив?
" Син займався все більше, щось в інтернеті дивився, щось у мене питав. А його друзі бачили, як він розвивається, і теж зацікавилися. Стасів друг Діма Кримовський купив гітару, і син попросив мене дати йому кілька уроків. Я був не готовий до такого, адже я не педагог і не уявляю, як треба поводитися з чужими дітьми. Вирішили, що Стас буде вчити, а я допомагатиму. І Діма вже на першому занятті взяв акорд баре – це досить складно, тим більше для новачка. Потім прийшов ще один хлопчина теж вчитися до Стаса. Я почав їх вчити, як сам знаю. А потім подумав: чого я їх кожного окремо вчу одному і тому самому? І спробував, щоб вони зіграли одночасно. Починали з примітивних мелодій. Після кількох днів таких репетицій я придумав увімкнути барабани на комп'ютері для ритму. А потім я замислився, які інструменти у нас уже є і чого не вистачає, пів ночі сидів у інтернеті, дивися на ціни, рахував і розумів, що на перший час у нас є ресурси і можливості купити все, що треба. І коли хлопці зібралися на заняття, я запропонував створити повноцінний гурт. Щоб «лабати» з користю, для когось, а не просто вдома. Вони здивувалися, бо не розуміли, що з того може вийти. Я тоді пояснив їм так: «По-перше, для вас це буде корисно, бо ви розвиватиметесь далі в музичній сфері. А по-друге, ми облаштуємо свою «лабаловку» (так ми ще з 90-х називали репетиційні бази), де ви зможете займатися музикою і взимку, і влітку. Ну і по-третє, не будете вештатись де прийдеться і займатися чим доведеться». Так і організувалися, а коли охочих стало ще більше, то створили ще один гурт. "
— А хто придумав назви?
" Діти самі й придумали. Діти із «Нам сказали» пояснюють свою ідею так: «Нам сказали грати - ми і граємо» (сміється – прим. авт.). А гурт «EDOR» - це абревіатура з англійської every day of reality, що означає «кожен день реальності, дійсності». Вони почали писати свої тексти, разом придумували музику і так створювалися авторські пісні, які вже звучали навіть у столиці. "
— А з якими найбільшими труднощами на цьому шляху ви зіткнулися?
" Найважче було знайти приміщення для репетицій. Спочатку, місяців за два, я скупив всю необхідну апаратуру. Потім домовився із сусідами в будинку, чи вони не проти, аби я облаштував дітям у підвалі таку репетиційну кімнату. Це у 49-му домі на Гетьманській, там добре, що немає житлових квартир на першому поверсі, то я думав, що ми нікому не будемо заважати. Своїми силами ми облаштували кімнатку і почали збиратися на репетиції. Але коли ми граємо прості мелодії, то нас майже не чути, а коли щось драйвове із важкого року, то у квартирах стояв гул. Хтось із сусідів схвалював наше захоплення і говорив: «Ну це ж не щодня з ранку до ночі, а тільки кілька годин, то ми потерпимо». А були й такі, хто ледь не за петельки хапав і кричав: «Вам що, зайнятися більше нічим?». А я кажу: «Так, дітям багато чим можна займатися: можна бухати, колотися, можна квартири грабувати, і багато іншого. А ми ось такі, неблагополучні, що вирішили займатися музикою». Знаєте, нам і досі іноді кажуть, що ми «чепухою» займаємося. Найсумніше, що це часто говорять працівники культури, коли ми десь намагаємося домовлятися про виступи. "
Авторка статті
Зробіть онлайн-передплату друкованої версії газети "Рідний край. Газета Гадяцького земства" та підтримайте нашу редакцію
0
Долучитися може кожен і кожна, хто поділяє наші цінності та вірить у Перемогу України!
ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС УКРПОШТИ
61565

«Рідний край. Газета Гадяцького земства»
свіжі випуски кожні два тижні.

Зробіть онлайн-передплату друкованої версії газети "Рідний край. Газета Гадяцького земства" та підтримайте нашу редакцію

Передплатити

Стрічка звісток