- 108
- 108
Великдень у родині Косачів: традиції, спогади, історії
Великдень, як і Різдво, був одним із улюблених релігійних свят у родині Лесі Українки. Ця подія не лише приносила радість, умиротворення, надію на спасіння, а й об'єднувала Косачів. На великі свята родина збиралася разом. Всі насолоджувалися спільним проведенням часу і щирими розмовами, обмінювалися великодніми дарунками.
Випікання пасок, частування турків, бузувірство: Великодні історії Косачів
З родинних спогадів відомо, що на Великодні свята, окрім традиційної випічки та писанок, у родині Косачів готували страви, характерні для Полісся та Полтавщини. Оскільки у Косачівських маєтках працювали кухарі, Олена Пчілка не переймалася кулінарними справами. Однак, за потреби могла й сама спекти смачну паску – «за помічею книжки» або за рецептом своєї матері Єлизавети Драгоманової.
«Наші паски були дуже гарні, – якось похвалилася бабусі Леся. – Лілиних три малих пасочки трошки поперевертались, але то їм нічого не помішало».
Олена Пчілка, як турботлива мати, дбала про те, аби у період Великодніх свят ніхто з її дітей не був обділений увагою і не відчував себе самотнім.
«Тож прошу тебе, дуже прошу, мамо, – просив її син Михайло з Дерпту, – зроби мені теє свято, напиши хоч ради Великодня, щоб я таки правдиве свято на чужині мав».
Лесі, яка часто бувала в роз’їздах, передавали паску.
«Ще таки й Лесі спечемо паску та одвезеш їй», – читаємо у листі Олени Пчілки до старшого сина.
Пам’ять про Великдень у Гадячі: частування турків і родинна пісня
У спогадах про брата Михайла Драгоманова Олена Пчілка поділилася історією з дитинства про те, як її батьки частували полонених турків, яких на Великдень везли через Гадяч.
«Ми боялись їх, виглядали тільки через тин, хоч і не було чого боятись: вони сиділи такі нужденні, беззбройні, так смутно дивилися на весняну повінь... Ну, а все ж то були турки, справжні, в чалмах, у якомусь чудному вбранні; обличчя темне, очі такі чорні. Наш тато пішов до тих бранців і закликав їх до нас у хату, казав мамі, що годиться в таке велике свято пригостити й ворогів... На столі, по звичаю, стояли паски й багато всього їстівного; одначе турки не все могли їсти, – додержували свого закону, – тільки охоче їли паску, взяли дечого й з собою. Відходячи, говорили щось таке незрозуміле, прикладаючи руку до чола, до грудей. Острах і жаль брав нас, як дивились ми на них».
Проживши переважну частину свого життя на Волині, Олена Пчілка пронесла крізь роки любов до рідного Гадяча, пам’ятала все почуте і пережите у ньому. Побачивши серед фольклорних записів Лесі Українки жартівливу великодню пісню «Воскресеніє – день», вона одразу визначила її походження. Хоч у примітках її донька зазначила, що цей твір вона малою почула у селі Жабориця на Звягельщині, за словами Олени Пчілки, пісня походить із Гадяча і внесена «нею до родинного репертуару».
«Воскресеніє – день,
ходім гулять на весь день,
та вкрадемо порося,
та й прославимося!
Постой, Левку,
постой, Бревку,
похристосуємся!»
Великдень у родині Косачів: писанки, віра і моторошні історії
Інтерес Лесі Українки до великодніх традицій не обмежувався записами тематичних пісень. Взявши приклад із матері, яка збирала і вивчала типові зразки писанок, Леся Українка цікавилася писанками та сама їх розписувала.
Перебуваючи на лікуванні в Ялті у 1898 році, Леся писала матері про те, що разом із сестрою Ольгою «писали писанки і тим справили певний ефект серед товариства». Свого часу у Лесиної приятельки Оксани Стешенко зберігалася писанка, яку її доньці подарувала письменниця.
«На ній було намальовано ніжні лілеї, – розповідала Оксана. – Мені завжди здавалося, що ці лілеї – прообраз самого автора. Про це я якось сказала і самій Лесі: «Лесю, а ви на писанці написали свій автопортрет!». «Ну, Оксано, це вже занадто великий мені комплімент, – засміялася у відповідь Леся, – яка з мене лілея, хіба що так само швидко зав'яну...».
Зважаючи на небайдужість Лесі Українки до теми релігій і вірувань, в одному з її листів до Михайла Павлика згадуються моторошні історії, які трапилися у період Великодніх свят.
«Якраз позаторік, коли я була там, трапилась біля Гадяча в селі оця страшна пригода, але тоді ще не відомі були її подробиці, – писала Леся. – Оце тепер згадала я про се діло і просила одну знайому людину, що живе на місці, розпитати і мені написати, як воно все те було, власне».
Йдеться про родину, члени якої були чи то релігійними фанатиками, чи то душевно хворими.
«Перед великодніми святами вони говіли у страсну неділю, і все було як слід, – повідомила Лесі її приятелька з Гадяча. – Понесли паски святити, тільки тих пасок не їли, а після обідні пішли у комору богу молитись по-своєму. Трохи згодом повиходили із комори і пішли в хату. Потім брати пороздягались дочиста і стали бігать голі по огороду із свічками засвіченими. Повроблялись у грязь, у навіз і повходили в хату. Тоді повдягались такі нечисті, як і прийшли, позасовували двері, позавішували вікна і посідали. Менший почав шити чобіт. А старший каже: «Лучче заріж мене». – «Ще не прийшло времня», – одказав менший…».
Завершилося все тим, що між родичами виникла бійка з фатальними наслідками.
Релігійні крайнощі та родинні листи про Великдень
«Аналогічний випадок був у той же час у Роменському повіті, – додала Леся. – Кажуть, що такі урочисті дні, як Великдень, та читання житія святих і євангелія привели їх у екстаз і вони робили, самі не знаючи що. Кажуть, що книг у них ніяких особливих не було, окрім тих житій, що вони накупили у «офеней» та по ярмарках; секти у них не було ніби ніякої, а так якесь безпам’ятство, їх і не судили, вони всі вернулися додому. Таких «религиозных помешательств» розвелось дуже багато. Один хлопець, років двадцяти, усе виспівує псалми, тричі плює – одганяє нечистого – перед тим, як хреститься. Одна жінка казала про себе, що вона Єва, зривала із себе сорочку і ходила голісінька, соромні речі говорила і кожну мить кричала: «Давайте мені яблуко! Де Адамове яблуко!..» Жінка ся неписьменна була. Торік привозили таких божевільних у больницю щотижня по двоє, а то й більше…».
Однак навіть такі історії не могли зіпсувати святковий настрій. Великдень – це час для роздумів, очищення душі і нових починань. Це гарна нагода обійняти серцем рідних і близьких.
«Христос Воскрес! З роковим днем – Великоднем вітаю і міцно-міцно обнімаю і цілую вас, любиї мама і папа!» – таке вітання надіслав батькам Михайло Косач.
«Поздоровляю Вас з празником, – писала до бабусі Леся. – Бажаю Вам здоровья і всього доброго, щоб нам з Вами весело провести час, як будемо літом у Вас. Ви ж не сердитесь, я думаю, на нас за те, що ми не приїхали до Вас на Великдень? Давно ми не були дома, то наші всі вже за нами заскучали, а ми за ними, і хотілося нам сі свята дома побути».
У кожної родини є свої традиції, але найголовніше на Великдень – не забути про Ісуса Христа та сенс великого християнського свята.
Читайте також:
