Великдень у селі Лисівка: спогади про бабусині традиції

«Не я б’ю – верба б’є»: традиції, з яких починався Великдень

«Не я б’ю, верба б’є! Через тиждень – Великдень, недалечко червоне яєчко», промовляла бабуся, легко постукуючи по мені, щойно принесеною зі служби, вербовою гілочкою... І я неймовірно тішилася, адже в нашій хаті вже починалася підготовка до найважливішого свята.

Моя бабуся не була надто релігійною людиною, вона не ходила щонеділі до церкви і я не пам’ятаю, чи знала вона якісь молитви. Але ім’я бога вона згадувала чи не щодня. «Боже, поможи», «Бог святий його знає», «хай Бог милує» і ще багато інших висловів на різні випадки життя звучали з її вуст. Тому з самого малечку я розуміла, що десь таки є «отой Бог», який все бачить, всіх милує і всім допомагає.

Великоднє свято завжди було довгоочікуваним, якимось величним і по-особливому піднесеним. До нього в селі всі готувалися заздалегідь. І в нашій родині також. Завчасно вибілювали хату, все прали, мили, витрушували, фарбували. Хата, та і двір, враз ставали світлішими, просторими, святковими.

А ще кололи кабанчика – щоб у кошик покласти кільце домашньої ковбаски. Не пам’ятаю, щоб у нашій родині суворо дотримувалися посту, але «розговіятися», тобто з’їсти щось м’ясне із освячених великодніх корзинок, поспішали всі.

Магія пасок і крашанок: великодні чари бабусиної кухні

Особливою традицією було випікання пасок і фарбування крашанок. Готуючи тісто, бабуся виганяла нас, хто шумів і бешкетував, із кухні «щоб тісто підходило в тиші». Пасочки бабуся прикрашала квітами і хрестом, виготовленими із тіста. А «пристібнути» такі прикраси треба було тоненькими гілочками свяченої верби.

Декілька пасок прикрашали білковою глазур’ю, яку чомусь навіть бабусина сестра завжди просила готували мою маму. Тоді мені видавалося, що тільки вона знає рецепт і взагалі, володіє спеціальним даром і вмінням. Але з часом я зрозуміла, що причина не у маминих чарах, а у вмінні користуватися електричним міксером.

Щоб прикрасити яйця, ми, діти, вишукували найгарніші листочки і квіти, обмивали їх, притуляли до яйця, а зверху фіксували марлею. Або нарізали тоненькі резиночки зі старої велосипедної камери і одягали на яйця, формуючи різні фігури. Потім ці підготовлені яйця опускали у воду із цибулевим лушпинням або слабим розчином аптечної «зеленки» і варили до готовності. З яким же нетерпінням ми чекали доки ті яйця охолонуть! Це була справжня магія – знімаєш листочок чи резинку, а там химерні візерунки, які ти старалась вимостити тими листочками! І кожна крашанка різна, незвичайна.

«А я паску святила!»

Збудованої церкви у нашому селі я не пам’ятаю, чула лише різні історії про таку стару будову. Але згадую, як у одному приміщенні у центрі села спочатку був магазин (а що до цього там було, то треба в старших запитати), а потім його переобладнали, завезли ікони, на даху приварили хрест і стали називати «церквою». Нічне великоднє освячення пасок проводилося на майданчику перед цією церквою.

Будучи малою дитиною, я вважала неймовірною крутістю попасти на ту нічну подію. Ми, діти, стоячи сонними біля своїх кошиків, мабуть навіть не завжди бачили своїх друзів серед натовпу. Але згодом у школі хизувалися поміж собою хто «не спав і ходив паску святити». А вже коли з якоїсь причини дорослі не могли піти вночі на освячення, а відпускали нас самих, то була геть вершина дорослості, крутості і відповідальності.

Під час освячення завджи хотілося, щоб на тебе потрапило побільше бризків води, щоб «бути здоровою і щасливою цілий рік». Іноді і продукти викладали із святкової корзинки на рушники «щоб кожне яєчко, кожен шматочок сала окропився» (хоча сама корзинка з’явилася у мене лише коли я вийшла заміж, а до того ми ходили зі звичайною сумкою).

Неймовірно хвилюючими були і перші хвилини, як тільки освячені продукти опинялися у хаті. Чи ходила я на службу чи спала, але одразу вставала і бігла всіх будити «щоб розговіятися». Всі вмивались і витирали руки одним із рушників, який був у кошику. Я завжди ретельно контролювала, щоб усі в родині обов’язково скуштували пасочку і з’їли крашанку, бо це «найголовніші символи Паски». А смачно поївши, я йшла розговіювати ще й домашніх тварин. Давала крихти курям і поросятам, а собаці ще й сала перепадало, за що потім і мені від бабусі перепадало. А шкаралупу від крашанок ми підготували під плодові дерева.

Великдень сьогодні: як ми святкуємо у світі змін

Нині, на жаль, багато великодніх звичаїв утрачено, зокрема і у моїй родині. Тепер яйця прикрашають готовими найрізноманітнішими наклейками і барвниками (а бачили б ви мій захват, коли я вперше тримала у руках крашанку з такою наклейкою. Я ту наклейку ще не один рік зберігала!).

Усе менше господинь випікають вдома пасочки – простіше і швидше купити в магазині, адже там величезний вибір на будь-який смак. Але є й такі родини, які навпаки, свідомо повертають традиційні страви, обряди, одяг, вивчають молитви і відвідують храми. Тішить, що кожного свята в українських церквах збирається все більше людей. Що не зважаючи на страшні часи для нашої країни, люди продовжують сіяти добро, любов і віру в Бога.

Христос воскрес! Воістину воскрес!