Веретено як символ життя і магії у традиції українців

Про жінку, яка гарно пряла казали: 

Перший клубок, який дівчина напряде, треба було кинути у вогонь, щоб нитка так швидко прялася, як вогонь горить.

Веретено і сакральне прядіння: де починається жіноча магія

Прядіння – найменш досліджене традиційне ремесло українців. Воно водночас і просте, і складне. Оскільки прядінням люди почали займатися багато тисячоліть тому, це одне з найстародавніших занять, оповите комплексом вірувань і забобонів.

Ще за кілька тисячоліть до нашої ери майже всі народи використовували ручний спосіб створення пряжі – витягали з маси волокон (переважно вовни, льону, бавовни, коноплі) вузеньку стрічку і зсукували її, тобто використовували принцип тертя волокон між долонями рук або долонею об коліно… Вже в той час почали використовувати прясла – тягарець у формі диска або невисокого циліндра з наскрізним отвором по поздовжній осі.

Потім з’явилося веретено. Перші згадки про веретено датуються IV тисячоліттям до н. е. (Єгипет). Щоб вам було зрозуміло, що таке веретено – уявіть собі паличку, загострену догори, з потовщенням спрямованим вниз. Іноді ця паличка не мала потовщення і була загостреною з обох боків. Веретено найчастіше виготовлялося з берези, а його довжина становила від 20 до 80 сантиметрів. Веретеном не тільки скручували волокна в нитку, але одразу і змотувати її, що значно полегшувало роботу. Ще однією складовою веретена є прясло. Його використовували як тягарець, щоб покращити обертання і регулювати скручування ниток.

Музейна нитка часу: історія, яка оживає в експонатах

Сам процес прядіння з веретеном проходив так: очищене і розчесане волокно (кужіль) прив’язували до верху палиці (кужілки), яка встромлялася в сидіння (днище), на нього сідала пряля (жінка, яка пряла) і лівою рукою смикала прядиво, правою приводила веретено в обертання, тим самим скручуючи волокно в нитку. Потім готову нитку намотувала на долоню лівої руки, а з неї перемотувала на веретено, поставлене на коліно. Після цього нитку на верхівці веретена затягували петлею, потім знову смикали прядиво і все повторювалося спочатку. Напрядене веретено підсушували, щоб нитка не «кошлатилась».З веретена через порожнисту трубочку з отвором нитку змотували в клубок. З двох веретен або з двох клубків нитки переносили на снівницю (ткацьке знаряддя на якому снують основу тканини), знявши зі снівниці, їх обливали «піспою» (завареним борошном) і сушили.

Веретено уявлялося в народі як символ життя, тимчасовості, Великої Богині (матері), стрижня, на якому обертається небо. Оскільки формою веретено трохи нагадує змія, а останній порівнювався з культом померлих предків, то комплекс веретено-змій мав медитативну функцію стосовно світу людей і світу померлих.

Веретено було атрибутом лікувальної магії. Його гострим кінцем обводили навколо хворого, лікуючи лишай, випікали бородавки, полегшували біль тощо. Водою, якою обливали веретено, лікували злоякісні хвороби.Але все ж, це було ще повністю ручне прядіння нитки. Потрібне було величезне терпіння і спритність, щоб нитка вийшла не лише тонкою, але й рівною і однаковою по всій довжині Веретено з нитками складали в спеціальну коробку – мочесник, яку брали з собою на посиденьки. На посиденьках збиралися дівчата, кожна пряла на своєму веретені. Прядучи, співали пісень. Красиве веретено з рівненькою ниткою було гордістю для дівчини, її обличчям, адже на посиденьки приходили і хлопці…

Заборонялося прясти в середу, п’ятницю та неділю. Якщо прясти в п’ятницю, то, як переповідала легенда:

У Гадяцькому історико-краєзнавчому музеї зберігається унікальне обладнання для прядіння — веретена, прясла, кужілки та інші знаряддя, якими користувалися наші предки. Як саме народжувалася нитка, чому прядіння вважалося магічним процесом, і які таємниці приховує кожен експонат — усе це можна дізнатися під час захопливої екскурсії до музею.