Відновлена газета РК: три роки, 874 сторінки, одна мета

Рівно три роки тому, 9 листопада 2022 року, вийшов перший випуск відновленої газети. Ми не знали, чи протримаємося три місяці, не кажучи вже про три роки. Проте сьогодні ми тут, і майже тисяча сторінок, які вийшли за цей час свідчать про те, що місцева журналістика живе і має вплив.

За цими трьома роками роботи стоїть більше, ніж просто кількість. За ними — наш спільний літопис рідного краю. То що ж саме ми зберегли й зафіксували за цей час? Пропонуємо заглибитися в цифри і подивитися, що в них насправді приховано.

576 авторських матеріалів: голос нашої громади

За три роки вийшло щонайменше 576 авторських матеріалів.

Авторські публікації — це не просто тексти. Це аналітика, розповіді, дослідження, репортажі й особисті історії, написані нашими журналістами й журналістками, які глибоко знають контекст, розуміють громаду й переживають її болі й надії. 576 авторських текстів — це 576 нагод говорити власним голосом, фіксувати важливе, вести діалог, ставити запитання й шукати відповіді.

Вони є для громади не лише джерелом інформації, а й простором для осмислення. Саме авторські публікації створюють те унікальне обличчя видання, де замість шаблонних сухих новин — живий погляд і рефлексія. Через авторські матеріали ми зберігаємо пам'ять, формуємо спільну мову, закладаємо підвалини для змін.

72 історії військових: література війни

Особливою місією для нас став збір 72 свідчень про наших військових із Гадяччини. Хтось із них і далі боронить нашу країну. Хтось залишився у спогадах — живих, болісних, глибоких. Ми записували ці історії у щільній співпраці з рідними, побратимами, вчителями, друзями. Це тексти, що виходять за межі звичайної пам’яті. Це література війни, викувана на реальному досвіді, незворотних втратах і свідомому виборі. Вона накладає на нас величезну відповідальність перед часом і громадою. Ми прагнемо, щоб ці свідчення увійшли до Героїчного літопису Гадяцького краю.

144 тексти про відновлення локальної ідентичності

Вони підготовлені у співпраці з краєзнавцями, науковцями та дослідницькими установами.

Ці 144 праці — це відновлення мозаїки нашої локальної ідентичності. Це відновлення нитки зв'язку з місцем, у якому ми живемо. Це спроба подивитися на Гадяч як на культурний, інтелектуальний простір із глибоким корінням. Матеріали розкривають призабуті постаті, місця сили, архіви, допомагають дізнатися, ким були наші предки, щоб краще розуміти, ким ми є. Ці роботи — опора і культурне підґрунтя, яке тримає нас в часи війни й трансформацій.

108 історій про мешканців: портрет громади в обличчях

За три роки ми розповіли понад сто історій про мешканців та мешканок Гадяча і навколишніх сіл.

108 історій — це портрет громади в обличчях. Ми писали про тих, хто створює сенси щоденною працею: про підприємців, освітян, волонтерів, майстрів. Вони надихають, бо доводять: зміни можливі не десь, а тут, у нашому місті й на нашій вулиці. Ці історії формують відчуття причетності до чогось більшого і допомагають побачити: ми живемо серед людей, якими можна й хочеться пишатися.

Визнання місії

Газета стала лауреатом Премії імені Олени Пчілки — за вагомий внесок у просвітницьку діяльність під час війни. Отримання Премії стало природним визнанням роботи, якою колектив редакції послідовно займається всі ці роки. Навіть у найскладніші часи ми не просто продовжували видавати газету, ми обрали шлях глибокої просвітницької місії — через історії людей, культурну ідентичність і змісти, які допомагають триматися. Саме така журналістика — глибока, людяна, з опорою на національні цінності — була серцевиною місії Олени Пчілки. І ми щасливі продовжувати її справу.

Газета також увійшла до довгого списку Національної премії відповідальності імені Богдана Гаврилишина. Визнання такого рівня доводить, що досвід Гадяча — видимий, важливий та надихає інших, доводячи: маленьке місто може бути простором великих змін.

Співтворці змін

Видання стало не просто свідком, а співтворцем змін. Ми ініціювали власні акції: збір підписів на підтримку ремонту дорожнього покриття, флешмоби, обговорення важливих тем подальшого розвитку громади, акції, спрямовані на захист історичних будівель, — об’єднуючи навколо себе активних людей. У багатьох проблемних питаннях ми не зупинялися на їх висвітленні, а разом із мешканцями проводили моніторинги доступності, інспектували проблемні місця та організовували круглі столи. Газета стала майданчиком, де ідея переходить у дію, а громада перетворюється на згуртовану спільноту. Ми довели, що медіа можуть бути не лише голосом, а й серцем змін.

Ініціатива: памʼятник Пчілці у Гадячі

Ініціювання колективом редакції збору коштів на пам’ятник Олені Пчілці в Гадячі стало черговим кроком у впровадженні змін. Навколо цієї ідеї ми згуртували не лише необхідні ресурси, а й, найголовніше, — спільноту людей з усієї України. Завдяки проєкту більше людей, зокрема й тих, хто мешкає за кордоном, дізналися про Гадяч, і місто постало в новому світлі: не просто як затишне зелене містечко, а як справжній культурний та інтелектуальний центр України

Сенс залишається

Скільки ще проіснує наше медіа — три місяці чи три роки, достеменно невідомо. Але ми точно знаємо одне: кожен та кожна з нас й надалі робитиме те, що вважає правильним і цінним. Ми певні, що проявлятися можна по-різному. Адже, як свідчить приклад Олени Пчілки, служіння Україні може мати багато форм. І навіть якщо це вже не матиме форми чи назви «медіа», — сенс залишиться.