Війна, страх і бажання вчитися. Чи надійні шкільні укриття?

Укриття в школах: чи достатній захист від військових загроз?

Мені дали редакційне завдання написати свої роздуми, як мами школяра молодших класів, про 1 вересня в умовах війни. Ну що ж, перше, що спадає на думку, коли я про це думаю – це страх. Серце стискається, бо одному Богу відомо, куди наступної секунди поцілять недосусіди. І я переконана, що це найбільше, що непокоїть кожного тата і кожну маму.

Хвилююче уявляти і те, як діти в паніці бігатимуть (і вже бігають) чи не щогодини в укриття і як там проводять час. Діти звикають до всього, але ж ми, дорослі, бачимо ці умови: задуха, пил, тиснява, погане освітлення, туалети, зроблені нашвидкоруч та і, якщо бути чесними, то у наших школах не бомбосховища, а найпростіші укриття, які захистять хіба що від уламків, що летять на невеликій швидкості. Але не будемо візуалізувати, хай обходить стороною ця біда.

Роль вчителів у підтримці дітей під час перебування в укритті

Звичайно, в таких умовах, складно говорити про відмінну якість навчального процесу, але треба віддати належне учительським колективам шкіл, які попри все намагаються навчати дітей, підтримувати і заспокоювати, в часи паніки і тривоги. Особливо, в молодших класах.

Я неймовірно співчуваю діткам із окупованих територій, які втратили можливість безпечно навчатися, та і взагалі, де зруйновані школи і небезпека щосекунди чатує, навіть у власному домі. І дуже шкода, що прифронтові території змушені перейти на дистанційне навчання.

На щастя, гадяцькі школярі мають можливість (хоч у деяких ліцеях і не регулярно) відвідувати заняття офлайн, слухати цікаві уроки, працювати у світлих класах, шуміти на перервах, спілкуватися з однолітками.

Мій син насолоджується шкільним життям на скільки це можливо. Як і всім дітям в усі часи, якісь уроки він обожнює, а якісь – не любить, на якісь біжить, а над якимись вдома плаче. Порівняно із моїм дитинством, у нього геть інші проблеми у школі. А найбільшими проблемами для мене і моїх однокласників та однокласниць були війни, хто триматиме вчительку за руку, виходячи на прогулянку, хто швидше читає, в кого із дівчаток бантики із кращими квітами і насмішки «тілі-тілі- тєсто». Я щаслива, що виросла у селі, що билася за право тримати вчительку за руку, що плакала від образливих насмішок, бо закохалася в однокласника. І я щаслива, що завдяки захисту Збройних сил України і роботі небайдужих людей, моя дитина вчиться читати та писати у вільній і незалежній, хоча й воюючій, країні.

Слава Україні, слава ЗСУ, вічна пам'ять всім, хто загинув, захищаючи нашу незалежність.

Привітання Сергія Терещенка та його побратима