Публікується в Гадячі з 1906 року
«Бажання ясне — мислити, творити, живиться силою думок цілючих і правду й боротьбу благословити!»
Олена Пчілка
0
( 1000 )
Субота, 20 Липня 2024 року
Віктор Ревегук: «На історію треба дивитися українськими очима»
Віктор Ревегук: «На історію треба дивитися українськими очима»

Віктор Ревегук: «На історію треба дивитися українськими очима»

Цими днями на засіданні комісії з питань перейменування вулиць Гадяцької громади точилися запеклі дискусії. Вирішувалося питання перейменування вулиці Першотравневої на честь нашого земляка Віктора Ревегука. Більшістю голосів прийнято рішення залишити стару назву. Редакція газети вирішила поділитися з читачами інформацією про Віктора Ревегука, а чи достойний він пошанування у назві гадяцької вулиці - хай кожен зробить висновок сам...

Ще донедавна тисячі назв об’єктів топонімії у нашому козацькому краї та й по всій Україні не відрізнялися від назв у держави-агресора. На Полтавщині російська імперська доба залишила цілий вінок слави «руского міра», який буйним цвітом квітнув у найменуваннях вулиць, провулків, площ тощо. Більше 300 із них прославляли Юрія Гагаріна (і водночас – жодної на честь Леоніда Каденюка), майже 200 Першотравневих (1 травня), 128 – Пушкіна, а ще – Мічурін, Горький… Ці маркери (позначки) протягом століть нав’язувалися імперським центром, щоб означити межі свого володіння, прив’язати українську історію, культуру до росії.

Нині відбувається звільнення від різноманітних російських впливів. Проте, що стосуєтьсяперейменування вулиць, культивується думка, що зараз люди начебто тяжіють до нейтральних назв на зразок Центральна, Затишна… Та й взагалі, «чи це не переписування історії?» Хочеться вірити, що подібні судження виникають все ж через необізнаність, а не малодушне побоювання чи деформовану свідомість. Бо йдеться не про зазіхання на історію або спробу її переписати: це право України віднайти власне минуле.

Його називають патріархом краєзнавства Полтавщини. Завдяки йому повернулися із забуття стерті чи зумисне приховані імена борців за незалежність та сторінки нашої історії бурхливого ХХ століття. Його перу належать близько 300 наукових і публіцистичних публікацій, з-поміж яких понад 20 монографій і підручників. Майбутній історик, громадський активіст, краєзнавець, кандидат історичних наук, доцент Віктор Ревегук народився 2 травня 1938 року в селі Малі Будища поблизу Гадяча.

Із сімейних переказів знав, що походить з козацького роду, про що пізніше знайшов документальні підтвердження: «Пам'ятаю із сімейних переказів, що мої пращури були корінними жителями Гадяччини. Уперше пращур по батьківській лінії Петро Ревегук (це вже я, як історик, пізніше встановив), згадується в ревізії Гадяцького полку 1735 року як виборний козак Гадяцької сотні Гадяцького реєстрового полку. По материнській лінії також простежується козацьке коріння: дідусь походив із колишніх монастирських (пізніше - державних) селян, бабуся — з козацького роду Харченків».

Також від самого малку хлопець пам'ятав розмови старших про Голодомор 33-го, який лише кілька років тому пронісся страшним смерчем над краєм. Люди воліли говорити про це пошепки, але в дитячій пам'яті відклалися назавжди як слова-синоніми: голод, смерть, Сталін… Можливо, це й вплинуло на його подальшу долю та покликання?

Закінчив Малобудищанську семирічку, Гадяцьку СШ № 2 та історико-філологічний факультет Полтавського державного педагогічного інституту (ПДПІ) ім. В.Г. Короленка. Оскільки реалії соціалістичного способу життя не дозволяли молодому безпартійному вчителеві вступити до аспірантури (історія в ті часи вважалася партійною наукою, лише для людей з прошарку інтелігенції), ще шість років працював: і вихователем школи-інтернату в рідному Гадячі, і товарознавцем із книжкової справи Полтавської облспоживспілки, і старшим лаборантом у Полтавській філії Львівського торгово-економічного інституту.

Згодом закінчив аспірантуру Харківського державного університету (1974), де захистив кандидатську дисертацію про Донецько-Криворізьку республіку, на той час «білу пляму» в історії УРСР.

У Полтавському педінституті працював з 1975 до 2014. Незмінно викладав для студентів історію України.

З початком горбачовської «перебудови» з'явилася можливість працювати з раніше недосяжними документами архівів і забороненими темами історії України. У зв'язку з матеріальною скрутою, доступу до центральних архівів і книгозбірень України не мав, тому довелося обмежитися вивченням Полтавщини, зокрема й Гадяччини. А відкриті в роки незалежності архіви Управління СБУ дозволили йому торкнутися найболючіших сторінок людської пам’яті, пов’язаних із репресивними заходами моторошного сталінського режиму. Зокрема, Віктор Ревегук дослідив трагічну долю полтавських, миргородських, зіньківських кобзарів, історію голодоморів 1921–1923, 1932–1933 рр., 1947 року...

У колі його наукових інтересів була новітня історія України, теми, які свого часу були «закритими»: боротьба за незалежність, УНР, повстанський рух на Полтавщині, організація національно-патріотичного підпілля полтавців та їхнє життя у роки німецької окупації. Він опрацьовує величезну кількість джерел: архівних, наукових статей, монографій, епістолярну спадщину... За можливості сам спілкується зі свідками історичних подій, доповнюючи їхніми спогадами архівно-документальні дані.

Саме завдяки Вікторові Ревегуку ми знаємо про повстанський рух на Полтавщині (зокрема Гадяччині) та отамана Леонтія Христового, життя нашого краю у період Української революції 1917-1920 років. Він був першим, хто почав досліджувати історію Української автокефальної Православної Церкви на Полтавщині, також одним із перших торкнувся теми ОУН і УПА на Полтавщині та загалом в Україні.

Віктор Ревегук завжди мав активну громадянську позицію. З появою Народного Руху України створив осередок Руху в Полтавському національному педагогічному університеті.  Ніколи не боявся висловлювати свою думку, яка подекуди не збігалася з точкою зору офіційної влади. Особливо виразно його голос звучав у часи правління прокремлівського режиму Януковича на заходах, присвячених одіозним подіям та особам. «На історію, перш за все, треба дивитися українськими очима», – заявив він, зокрема, на презентації в Полтаві книги про Донецько-Криворізьку республіку, написаної відомим своєю проросійською позицією «істориком» і політологом Володимиром Корніловим (котрий після Революції Гідності втік до Москви і нині «прописався» на ворожих ток-шоу). І ця фраза, схоже, була життєвим кредо Віктора Ревегука.

Він був активним учасником багатьох протестних акцій, що відбувалися як у Києві, так і в Полтаві, зокрема й у період Помаранчевої революції. Вважав, що важливим чинником національно-патріотичного виховання є феномен Майдану як форму небаченого дотепер у світовій історії мирного колективного протесту українців у відповідь на порушення базових прав людини і громадянина з боку недемократичного політичного режиму в країні.

Автор та бажаний учасник багатьох просвітницьких теле- і радіопередач, виставок, лекторіїв, конференцій, науковець і краєзнавець продовжував плідно працювати, будучи вже у поважному віці. Одна з останніх його монографій – збірник «Полтавці — поборники державної незалежності України», що містить 93 короткі біографічні нариси про уродженців Полтавщини: борців за незалежність України доби Української революції (1917-1921 рр.), радянського періоду (20-80 роки ХХ ст.) та короткі дані про полтавців, які загинули під час проведення антитерористичної операції (АТО), захищаючи свободу і територіальну цілісність своєї Батьківщини.

Відійшовши у засвіти 27 грудня 2019 року, Віктор Якович лишив по собі добру пам'ять. Ціла плеяда його вихованців – випускників історичного факультету Полтавського педуніверситету – мають свідому громадянську позицію, боронять незалежність в ЗСУ і загалом дивляться на світ «українськими очима». У Полтаві на його честь перейменували вулицю Мічуріна неподалік пров. Кустарного, де мешкав Віктор Ревегук.

Можливо, така ж з’явиться і на малій батьківщині історика – Гадяччині?

Автор статті

Зробіть онлайн-передплату друкованої версії газети "Рідний край. Газета Гадяцького земства" та підтримайте нашу редакцію

Стрічка звісток

Газета
Недовіс Олександр
Газета
Дейна Ганна
Орлова Ірина