Публікується в Гадячі з 1906 року
«Бажання ясне — мислити, творити, живиться силою думок цілючих і правду й боротьбу благословити!»
Олена Пчілка
0
( 1000 )
Субота, 20 Липня 2024 року
Вірність
Вірність

Вірність

20 травня ми відзначаємо Всесвітній День травматолога. В цей день ми особливо вшановуємо лікарів, які нині виборюють здоров'я та життя для всіх тих, хто виборює право на вільне існування у незалежній країні. Вони рятують захисників та захисниць, “ремонтують” їхні тіла після боїв з ворогом, жертовно служать у цей надважкий час справі збереження людського життя. Цими спогадами про видатного гадяцького лікаря-хірурга Василя Лукича Сулімовського ми хочемо подякувати всім лікарям, які стоять пліч-о-пліч з військовими у порятунку життів українців.

Україна виховала чимало відданих патріотів, починаючи від часів Русі, від князя Ярослава Мудрого і до нашого часу, які прославили Батьківщину на весь світ. У десятку кращих увійшли і Ярослав Мудрий, як державний діяч, який обʼєднав Київську Русь, і поети Тарас Шевченко та Іван Франко, і хірург зі світовим іменем Микола Амосов. Та ще багато інших політичних та громадських діячів, якими пишаються люди всього світу.

Полтавщині і Гадяччині теж є ким гордитися. Хотілося б згадати видатного лікаря-хірурга, який працював на Гадяччині на початку XX століття. Це Василь Лукич Сулімовський. Він почав працювати у 1917 році і продовжив у буремні 20-і роки, коли в країні йшла війна. Влада змінювалася по декілька разів на рік: то білі, то червоні, то махновці, то загони повсталого Христового…

Оголошення про початок роботи В.Л.Сулимовського надруковане у газеті Гадяцького Земства «Рідний край» за 1917р

Але, незважаючи на ту чи іншу владу, він, як лікар, надавав усім, без винятку, медичну допомогу, бо в кожному, перш за все, вбачав людину, яка потребує допомоги.  До нього звертались не тільки як до хірурга, а й  як до терапевта, офтальмолога, травматолога. Він боровся за життя та здоровʼя кожного.

Про лікаря-професіонала слава котилась далеко за межі району.  Особливо він побивався за людей, які гинули в тридцятих роках від голодомору, й нічим не міг їм допомогти. У 1937-38 роках, коли почались репресії на цвіт української нації - письменників, поетів, лікарів, артистів, учителів та іншу інтелігенцію, не оминула гірка чаша і лікаря Сулімовського.

Все почалося з прикрого випадку. У 16-річної доньки одного з керівників тодішнього НКВД сталось гостре запалення апендициту.  Її доставили до лікарні занадто пізно, коли він вже лопнув і розвинувся перитоніт. Василь Лукич зробив операцію, але дівчина померла, бо тоді не було антибіотиків. Батько дівчини у всьому звинуватив лікаря, затаїв на нього злобу, а потім сфабрикував неправдивий донос на нього, буцімто той є членом антидержавної організації, яка готує змову для повалення тодішнього режиму. Донос хутко спрацював, і тодішня особлива трійка НКВС (орган позасудового винесення вироків в СРСР, що існував в 1937 - 1938 роках під час Великого терору - ред.) засудила лікаря до розстрілу, який згодом замінили на 10 років увʼязнення. І відправили Василя Лукича в табори відбувати не заслужене покарання... Та й там він рятував людей від смерті.

По закінченні Другої Світової  війни Василь Лукич Сулімовський повертається до рідного Гадяча і знову обіймає пост лікаря-хірурга в районній лікарні. В пʼятдесяті роки його реабілітували та зняли незаконні звинувачення.

Та, як говорить народна мудрість, тільки гора з горою не сходиться, а людина з людиною може зійтись. Десь улітку 1954 року в лікарню потрапив пацієнт, якому потрібна була невідкладна хірургічна допомога. Сулімовський блискуче надав її, хоча операція тривала довгий час і потребувала неабиякого професійного вміння та наполегливості. Пацієнт довгий час знаходився на лікарняному ліжку, а коли настав час залишити лікарню, Василь Лукич, як завжди, зайшов до палати і сказав: «Ну що ж, чоловіче, ти вже майже одужав, завтра виписую тебе додому». Хворий зрадів і зі сльозами на очах мовив: «Як подякувати за те, що Ви врятували мені життя?»

Лікар присів біля нього на ліжко і, ледь усміхаючись, поклавши йому руку на плече, відповів: «Ти мені у 38-у році вже «подякував», спасибі тобі”. Після цих слів пацієнт зблід, ліг на ліжко і з головою накрився ковдрою. А після виписки він, чи то від страху, чи від докору совісті, продав у місті садибу і виїхав у невідомому напрямку…

Лікар не лише любив людей і всіляко старався прийти їм на допомогу, а й надзвичайно був залюблений у природу, тваринний світ, особливо собак. Вдома у нього був вірний пес - Гордон, яким він пишався до безтями, любив його, бо той чесно служив своєму господарю. У вільний час лікар виїздив на відпочинок у Лесин Гай із своїм шофером з Веприка Василем Симоненком. Відпочивали, милувалися природою, а поруч, як завжди, був чотирилапий друг Гордон.

І ось Сулимовський помирає. Нікого, мабуть, у Гадячі не хоронили з такими почестями. Процесія розтягнулася на сотні метрів, а позаду за нею повільно, з сумними очима йшов… улюблений пес покійного Гордон. Коли похорон закінчився, собака надовго залишався біля могили господаря. У пошуках їжі він бігав по Гадячу; люди, які жили біля цвинтаря, підгодовували його, та він знову і знову повертався на цвинтар і лягав на могилу господаря.

Відкритий лист із вдячною згадкою пацієнта про В.Л.Сулимовського у газеті Гадяцького Земства «Рідний край» за 1917р.

Коли настала зима, його часто прикидало снігом. Жаль було дивитися на самотню тварину, яка навіть після смерті господаря залишалася йому вірною. Хтось написав тоді родичам Сулімовського в тодішній Ленінград, вони приїхали і назавжди забрали з собою Гордона.

Василь Лукич Сулімовський був Лікарем з великої літери, Лікарем від Бога. Тож гріх нам усім забувати людину, яка віддала все своє життя на користь іншим. Він з честю і до кінця виконав свій обовʼязок, залишився вірним клятві Гіппократа. Сотні і тисячі людей вдячні йому за врятовані життя. Хай же світла памʼять про цю людину збережеться на довгі роки в наших серцях, а квіти ніколи не вʼянуть на його могилі.

Автор статті

Зробіть онлайн-передплату друкованої версії газети "Рідний край. Газета Гадяцького земства" та підтримайте нашу редакцію

Стрічка звісток

Газета
Недовіс Олександр
Газета
Дейна Ганна
Орлова Ірина