Володимир Юревич у спогадах онуки: боротьба за свободу
«Все моє свідоме дитинство мої рідні виборювали незалежність для нас!»
Ці спогади належать Тетяні Глущук, доньці Катерини Юревич, онуці Володимира Юревича. Ця розповідь — не лише сімейна хроніка, але й свідчення того, як через покоління передаються знання і досвід боротьби за свободу.
— Яким ви пам’ятаєте свого дідуся Володимира Григоровича ? Які риси його характеру найбільше вплинули на вас?
— Дідусь був втіленням всеосяжної любові! Він завжди був терплячим і уважним до кожного в родині, ніколи не підвищував голосу, але його чули і поважали всі.
Найчастіше я пам'ятаю його з книгою в руках. Дідусь був всебічно розвиненою людиною, багато читав. Пригадую, як він в черговий раз перечитував "Сад Гетсиманський" Івана Багряного і розповідав мені про цей роман, коли я була ще малою.
— Як дідусь прививав вам любов до України? Чи є моменти чи події, які особливо запам’яталися?
— Власним прикладом дідусь впливав на нас на всі 100%. Він багато розповідав про своє минуле, історичні постаті та події. Дідусь знав безліч українських пісень і міг вільно цитувати «Кобзар» Тараса Шевченка. Він ніколи не соромився залишатися вірним своїм принципам і свято оберігав те, у що вірив. Прапор, герб, гімн — для нього це були не просто державні символи, а те, за що загинули сотні й тисячі борців за українську державність та незалежність. Завдяки їхнім жертвам ми маємо свою державу, і дідусь вчив нас шанувати та пам'ятати їхню жертовність. Під час святкових обідів він завжди в молитві згадував «полеглих героїв у боротьбі за Україну». Щонеділі дідусь одягав вишиванку, яку гордо носив. У нього були особливі стосунки з церквою, і він завжди чекав на появу української церкви.
Дідусь для мене — це феномен, який я мрію розгадати. Він був з простої родини, закінчив лише 4 класи школи, але був неймовірним оратором і прикладом для наслідування. Він міг підтримати розмову з будь-ким, поважав людей, любив життя і все живе, але не терпів ворогів України.
Як Володимир Юревич встановив прапор на площі Гадяча у 1991 році
— Як ваш дідусь долучився до встановлення українського прапора на площі міста Гадяч у 1991 році?
— Вересень 1991 року. Мій дідусь у вишиванці встановлює прапор на площі міста. Прапор для нього був святинею. Він нам, дітям, казав: «Шануйте і бережіть наш Прапор, діти, за нього стільки хлопців життя віддали."
Для мене дідусь - це приклад та лідер, що навчив любити Україну понад усе, цінувати та берегти нашу ідентичність і незалежність. І своїм прикладом навчав і показував, як бути безкомпромісним у своїх переконаннях!
Той прапор надовго там не затримувався, бо якісь покидьки його зривали щоночі, але вірні патріоти почали патрулювати біля нього і придумали спосіб зупинити наругу над національним символом!
— Згадайте свою бабусю, Олену Тимофіївну Юревич. Яку роль вона відігравала у вашому вихованні?
— Бабуся була берегинею нашої родини — мудра, добра і розумна. Вона писала вірші й виховувала нас, онуків, поки наші батьки боролися за незалежність України.
Її дитинство було надзвичайно важким і жорстоким. Батька забрали на війну, а матір — до в'язниці за те, що вона збирала колоски, щоб прогодувати дітей. Бабусю разом із молодшим братом відправили до дитячого будинку, де вони зіткнулися з голодом і жорстокістю.
Незважаючи на всі труднощі, бабуся стала вчителькою, завідуючої школи і працювала в Гадячі та районі. Після виходу на пенсію багато її учнів часто приходили до неї за порадою. Вона вміла заспокоїти, надихнути і дати мудру пораду.
Володимир Юревич: приклад братньої відданості та боротьби за свободу
— Що з дідусевих настанов найбільше вплинули на ваші життєві принципи та вибір у дорослому житті?
— Я добре пам'ятаю історію, яку дідусь розповідав про свого старшого брата Івана. Він приєднався до Української Повстанської Армії, але загинув від рук радянських військ у 19 років. Тіло Івана разом з іншими загиблими героями привезли на міську площу для впізнання, але ніхто з рідних чи односельчан "не впізнав" його, бо для родини це означало б смертний вирок. Вони навіть не могли поховати Івана...
Ця подія стала вирішальною для дідуся, який на той час був підлітком. Старший брат був для нього прикладом для наслідування, і його смерть стала надто важкою втратою. Дідусь теж хотів приєднатися до УПА, але Іван відговорив його, сказавши, що той ще замалий і нехай почекає. Думаю, саме тому дідусь і бабуся назвали свого первістка Іваном. Відтоді дідусь присвятив своє життя справі, за яку боровся і віддав життя брат.
Ця історія і ці події, хоч і важко уявити таке, стали прикладом того, що люди, які прагнули жити в незалежній країні, були готові боротися за свою свободу і гідність.
— Що для Вас означає Незалежність?
— Незалежність, вона така різна для кожного, але вона необхідна всім нам! Все моє свідоме дитинство мої рідні виборювали її для нас! Я пам'ятаю збори рухівців у нашому будинку, там було місце для всіх і завжди. Бабуся готувала смачний борщ з пиріжками, а нас, малих, ховала у кімнаті, вікна якої виходили у двір, бо зовні завжди чатував "бобик" кагебістів, а це могло закінчитися по-різному.
Для кожного це був виклик - прийти у наш будинок, як і для моєї родини - приймати безстрашних патріотів у ньому.
Вірмо, браття, в Божу правду
Олена Юревич, вірш 90-х років
Похилилася калина,
Пов'яли листочки.
Плаче мати-Україна -
Плачте, сини й дочки!
Не підніметься калина –
Нема в неї сили,
Не всміхається Вкраїна -
Її одурили!
Одурили, проклятії
Манкурти, ординці,
Синів кращих в рідній хаті
Вже б'ють поодинці.
Б'ють нещадно, як катюги,
Бо правду казали,
Бо за волю, від наруги
Діточок єднали.
А ті діти-небожата,
Наче подуріли,
Пішли в найми в чужі хати,
І там очуміли.
Не дай, Боже, це нікому
Почути від сина:
Вже й глаголять по-чужому:
«Не та в нас Отчизна».
Схаменіться, яничари,
Додому вертайте,
Україну від пожару,
Що гряде, - спасайте!
Бо горітимете перші
Безславно, проклято,
У смолі, в страшеннім пеклі,
Бо зрадили матір.
Бо зрадили й продали,
В кайдани вкували,
Щоб безкарно пройдисвіти
Її грабували.
Та виживе Україна,
Ланцюги розірве!
Відбудується з руїни, -
І дітей обійме!
Оживе в калини крона,
Сльозами помита!
Та підніметься угору
Вся цвітом облита!
Читайте також:

«Рідний край. Газета Гадяцького земства»
свіжі випуски кожні два тижні.
Зробіть онлайн-передплату друкованої версії газети "Рідний край. Газета Гадяцького земства" та підтримайте нашу редакцію
Передплатити