Публікується в Гадячі з 1906 року
«Бажання ясне — мислити, творити, живиться силою думок цілючих і правду й боротьбу благословити!»
Олена Пчілка
0
( 1000 )
П’ятниця, 7 Лютого 2025 року
Володимир Юревич у спогадах онуки: боротьба за свободу
Володимир Юревич у спогадах онуки: боротьба за свободу
Встановлення прапора у Гадячі (у вишиванці Володимир Юревич)
Встановлення прапора у Гадячі (у вишиванці Володимир Юревич)

Володимир Юревич у спогадах онуки: боротьба за свободу

Володимир Юревич у спогадах Тетяни Глущук: його життя та боротьба за незалежність України залишаються яскравим прикладом для нових поколінь

«Все моє свідоме дитинство мої рідні виборювали незалежність для нас!»

 Ці спогади належать Тетяні Глущук, доньці Катерини Юревич, онуці Володимира Юревича. Ця розповідь — не лише сімейна хроніка, але й свідчення того, як через покоління передаються знання і досвід боротьби за свободу.

— Яким ви пам’ятаєте свого дідуся Володимира Григоровича ? Які риси його характеру найбільше вплинули на вас?

Дідусь був втіленням всеосяжної любові! Він завжди був терплячим і уважним до кожного в родині, ніколи не підвищував голосу, але його чули і поважали всі.

Найчастіше я пам'ятаю його з книгою в руках. Дідусь був всебічно розвиненою людиною, багато читав. Пригадую, як він в черговий раз перечитував "Сад Гетсиманський" Івана Багряного і розповідав мені про цей роман, коли я була ще малою.

Володимир Юревич разом з чоловіком сестри (зліва), вояком УПА, який відсидів у таборах 25 років

Як дідусь прививав вам любов до України? Чи є моменти чи події, які особливо запам’яталися?

Власним прикладом дідусь впливав на нас на всі 100%. Він багато розповідав про своє минуле, історичні постаті та події. Дідусь знав безліч українських пісень і міг вільно цитувати «Кобзар» Тараса Шевченка. Він ніколи не соромився залишатися вірним своїм принципам і свято оберігав те, у що вірив. Прапор, герб, гімн — для нього це були не просто державні символи, а те, за що загинули сотні й тисячі борців за українську державність та незалежність. Завдяки їхнім жертвам ми маємо свою державу, і дідусь вчив нас шанувати та пам'ятати їхню жертовність. Під час святкових обідів він завжди в молитві згадував «полеглих героїв у боротьбі за Україну». Щонеділі дідусь одягав вишиванку, яку гордо носив. У нього були особливі стосунки з церквою, і він завжди чекав на появу української церкви.

Дідусь для мене — це феномен, який я мрію розгадати. Він був з простої родини, закінчив лише 4 класи школи, але був неймовірним оратором і прикладом для наслідування. Він міг підтримати розмову з будь-ким, поважав людей, любив життя і все живе, але не терпів ворогів України.

Як Володимир Юревич встановив прапор на площі Гадяча у 1991 році

— Як ваш дідусь долучився до встановлення українського прапора на площі міста Гадяч у 1991 році?

— Вересень 1991 року. Мій дідусь у вишиванці встановлює прапор на площі міста. Прапор для нього був святинею. Він нам, дітям, казав: «Шануйте і бережіть наш Прапор, діти, за нього стільки хлопців життя віддали."

Для мене дідусь - це приклад та лідер, що навчив любити Україну понад усе, цінувати та берегти нашу ідентичність і незалежність. І своїм прикладом навчав і показував, як бути безкомпромісним у своїх переконаннях!

Той прапор надовго там не затримувався, бо якісь покидьки його зривали щоночі, але вірні патріоти почали патрулювати біля нього і придумали спосіб зупинити наругу над національним символом!

— Згадайте свою бабусю, Олену Тимофіївну Юревич. Яку роль вона відігравала у вашому вихованні?

— Бабуся була берегинею нашої родини — мудра, добра і розумна. Вона писала вірші й виховувала нас, онуків, поки наші батьки боролися за незалежність України.

Її дитинство було надзвичайно важким і жорстоким. Батька забрали на війну, а матір — до в'язниці за те, що вона збирала колоски, щоб прогодувати дітей. Бабусю разом із молодшим братом відправили до дитячого будинку, де вони зіткнулися з голодом і жорстокістю.

Незважаючи на всі труднощі, бабуся стала вчителькою, завідуючої школи і працювала в Гадячі та районі. Після виходу на пенсію багато її учнів часто приходили до неї за порадою. Вона вміла заспокоїти, надихнути і дати мудру пораду.

Олена Юревич (з власноруч вишитим рушником, переданим до Свято-Михайлівської церкви)

Володимир Юревич: приклад братньої відданості та боротьби за свободу

— Що з дідусевих настанов найбільше вплинули на ваші життєві принципи та вибір у дорослому житті?

— Я добре пам'ятаю історію, яку дідусь розповідав про свого старшого брата Івана. Він приєднався до Української Повстанської Армії, але загинув від рук радянських військ у 19 років. Тіло Івана разом з іншими загиблими героями привезли на міську площу для впізнання, але ніхто з рідних чи односельчан "не впізнав" його, бо для родини це означало б смертний вирок. Вони навіть не могли поховати Івана...

Ця подія стала вирішальною для дідуся, який на той час був підлітком. Старший брат був для нього прикладом для наслідування, і його смерть стала надто важкою втратою. Дідусь теж хотів приєднатися до УПА, але Іван відговорив його, сказавши, що той ще замалий і нехай почекає. Думаю, саме тому дідусь і бабуся назвали свого первістка Іваном. Відтоді дідусь присвятив своє життя справі, за яку боровся і віддав життя брат.

Ця історія і ці події, хоч і важко уявити таке, стали прикладом того, що люди, які прагнули жити в незалежній країні, були готові боротися за свою свободу і гідність.

Володимир на Різдво

Що для Вас означає Незалежність?

Незалежність, вона така різна для кожного, але вона необхідна всім нам! Все моє свідоме дитинство мої рідні виборювали її для нас! Я пам'ятаю збори рухівців у нашому будинку, там було місце для всіх і завжди. Бабуся готувала смачний борщ з пиріжками, а нас, малих, ховала у кімнаті, вікна якої виходили у двір, бо зовні завжди чатував "бобик" кагебістів, а це могло закінчитися по-різному.

Для кожного це був виклик - прийти у наш будинок, як і для моєї родини - приймати безстрашних патріотів у ньому.

Вірмо, браття, в Божу правду

Олена Юревич, вірш 90-х років

 

Похилилася калина,

Пов'яли листочки.

Плаче мати-Україна -

Плачте,  сини й дочки!

 

Не підніметься калина –

Нема в неї сили,

Не всміхається Вкраїна -

Її одурили!

 

Одурили, проклятії

Манкурти, ординці,

Синів кращих в рідній хаті

Вже б'ють поодинці.

 

Б'ють нещадно, як катюги,

Бо правду казали,

Бо за волю, від наруги

Діточок єднали.

 

А ті діти-небожата,

Наче подуріли,

Пішли в найми в чужі хати,

І там очуміли.

 

Не дай, Боже, це нікому

Почути від сина:

Вже й глаголять по-чужому:

«Не та в нас Отчизна».

 

Схаменіться, яничари,

Додому вертайте,

Україну від пожару,

Що гряде, - спасайте!

 

Бо горітимете  перші

Безславно,  проклято,

У смолі, в страшеннім пеклі,

Бо зрадили матір.

 

Бо зрадили й продали,

В кайдани вкували,

Щоб безкарно пройдисвіти

Її грабували.

 

Та виживе Україна,

Ланцюги розірве!

Відбудується з руїни, -

І дітей обійме!

 

Оживе в калини крона,

Сльозами помита!

Та підніметься угору

Вся цвітом облита!

 

Читайте також:

35 років тому Гадяцька родина Юревичів стала частиною Народного РУХу, який був рушійною силою у боротьбі за Незалежність України

Світлана Новікова

Анатолій Скаженик, учитель історії з Гадяча, розповідає про свою участь у Рухові, боротьбу за Незалежність України та ключові події 1991 року

Надія Страшко
Авторка статті
Зробіть онлайн-передплату друкованої версії газети "Рідний край. Газета Гадяцького земства" та підтримайте нашу редакцію
0
Долучитися може кожен і кожна, хто поділяє наші цінності та вірить у Перемогу України!
ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС УКРПОШТИ
61565

«Рідний край. Газета Гадяцького земства»
свіжі випуски кожні два тижні.

Зробіть онлайн-передплату друкованої версії газети "Рідний край. Газета Гадяцького земства" та підтримайте нашу редакцію

Передплатити

Стрічка звісток