Волонтерська температура на Гадяччині - найвища!

Парафін чекав слушного моменту

Саме широкомасштабна війна відкрила у пані Ірини здібності до волонтерства. Першою, хто підтримав ідею виготовлення  окопних  свічок для наших захисників, була Олена Кулініч. Необхідність у свічках Олена підтвердила у знайомого, що вже років зо п’ять воює, а підтримку знайшла у дівчат своєї зміни із салону «Конвалія». Цей салон, разом із магазинами Ірини стали точками збору бляшанок та першими місцями виготовлення окопних свічок у Гадячі.

— Я знаю усіх в місті, дала оголошення у фейсбуці, кинула прохання у групу підприємців  — і люди відгукнулися, — згадує Ірина, -  пам’ятаю, як мій сусід дядя Коля приніс мені парафін, на якому стояла дата виготовлення - 1992 рік. Увесь цей час він лежав у сараї і очікував на слушний момент. І от він настав!

Бляшанки люди залишали під магазином, віддавали при зустрічі, несли парафін та віск відрами, ящиками. Жителі вулиці Санаторна, що на Заярі, зібрали і передали 1200 грн, а підприємці Гадяччини з перших днів взяли під фінансову опіку Ірину та її помічників. Закінчився картон — Віталій Сиваш в допомогу, за заводськими бляшанками — до  Ігоря Наріжного.

Гадячани віддавали  дорогий віск, який можна було продати за 120 грн./кг, аби команда Ірини продовжувала забезпечувати  захисників свічками. Їх не встигали робити, залиті свічки, ще теплими забирали на фронт військові або волонтери.

Загалом, до свічкового волонтерського руху приєдналося близько 50 людей, а тих, хто приносив матеріали, переказував кошти — порахувати неможливо, їх сотні!

Гаряче лиття окопних свічок підняло волонтерську температуру на Гадяччині і зігріло в холодних окопах наших земляків.

А коли до руху приєдналися учні та вчителі Книшівської  школи  і Гадяцького ліцею ім.Олени Пчілки,  стало зрозуміло, що нас не перемогти.

Друге дихання свічкового руху

З настанням зими заливати свічки вдома стало неможливо, а на вулиці не виходило, бо віск швидко холонув і відмовлявся литися у бляшанки. Раду цій проблемі дала Світлана Буланкіна, яка домовилася з директором Гадяцького професійного училища Мигалем Олександром за виробниче приміщення. До роботи долучилися викладачі та працівники їдальні, учні.

— Ви розумієте, часто банки потрібно обрізати, і коли хлопці з магазину «Майстер» не встигали це робити, до обрізки долучилися майстри училища, — з вдячністю згадує  Ірина. Так, волонтерський рух знайшов, завдяки Світлані, нових помічників.

— Вчора, ні, позавчора, у неділю, до магазину під’їхав здоровань на джипі. Заходить, шукає  мене очима, простягає пакет з бляшанками, — На, каже. Я прошу його, щоб більше не приносив, — говорить пані Ірина і сміється.  Необхідність у свічках зараз зменшилася у зв’язку з потеплінням.  Тож вирішили замовити  25 кг  парафіну. Кошти на який вислала  подруга і однокласниця Ірини  із Португалії, Наталя Овсяник. Дай Бог, щоб цей мішок став останнім, напередодні нашої Перемоги!

У кінці розмови я таки знаходжу прийом, коли пані Ірина змушена  розповісти трохи і про себе. Це бліц - запитання, на які вона відповідає, майже не задумуючись. Так само швидко, як вона не задумуючись знайшла відповідь на запитання: « Що я можу зробити для спільної Перемоги?»

• Що цінуєте найбільше в житті?
  —Найбільше ціную саме життя.
• Ваше життєве гасло?
  —Пробуй життя на смак!
• А життєвий принцип?
  —Я не спілкуюся з людиною, яка мені неприємна.
• Що цінуєте найбільше в людях?
  —Чесність.
• А що не змогли б пробачити?
  —Зраду.
• Що дає Вам натхнення?
  —Подорожі.
• А що перше зробите після перемоги?
  —Поїду у подорож!