- 604
- 604
Вшанування полеглих воїнів: ініціатива Анатолія Дементія
29 серпня, у День пам’яті захисників України, ми розповідаємо про ініціативу бійців 58-ї бригади імені Івана Виговського. Вони започаткували важливу традицію — вшановувати полеглих побратимів у громадах, де їх знали й любили.
«Герої живі, доки про них пам’ятають»: ініціатива пам’яті, що народилася знизу
Вшанування полеглих воїнів — це не лише державні пам’ятні дні чи меморіали. В Україні поступово формується нова традиція — локальні ініціативи, які народжуються від побратимів, родин та громад. Так виникла і практика вшанування Героїв 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені Івана Виговського. Її ініціатор, штаб-сержант Анатолій Дементій переконаний: пам’ять повинна жити в живих людських історіях, а не лише у наказах і розпорядженнях «згори».
«Не в кафе, а в будинку культури»
— Як виникла ідея започаткувати такі вшанування?
— Я завжди знав: воїнів треба вшановувати. Але зрозумів, як саме, після вечора пам’яті в Конотопі, присвяченого поету-воїну Артему Довгополому. Кожен Герой заслуговує, щоб його згадували не в кафе за «чаркою борщу», а в будинку культури, серед громади.
Аналітична вставка: Із болючими втратами українці зіштовхнулися ще з 2014 року. За цей час суспільство виробило десятки форм пам’яті: від офіційних дат і меморіалів — до створення вулиць на честь Героїв і цифрових архівів їхніх історій. Але саме локальні ініціативи мають найбільше довіри: вони виникають не за вказівкою, а з потреби громади.
«Головні сценаристи — рідні»
— Як проходять такі заходи?
— Усе залежить від рідних. Вони вирішують, кого запросити, кого хочуть бачити поруч. Обов’язковим є відвідування могили, покладання квітів, зустріч у будинку культури чи іншому закладі. Особливо щемко, коли долучаються діти.
Аналітична вставка: На відміну від державних протоколів — наприклад, військового поховального ритуалу, затвердженого у 2021 році, — ці вшанування не мають чітких сценаріїв. Їх формують самі громади. Це робить пам’ять живою, такою, що не зводиться до формальності.
Вшанування полеглих воїнів: «Пам’ять — це наш обов’язок перед нащадками»
— Що для вас означає ця робота?
— Це не моя особиста справа, а обов’язок. Ми повинні показати нащадкам, як треба пам’ятати. Щоб ніхто й ніколи не сказав: «Забрали, убили — і забули».
Аналітична вставка: В українській культурі цінують кожне життя. Саме тому поруч із державними символами — як-от Національне військове меморіальне кладовище під Києвом, яке почали відкривати вже 2024 року — з’являються ініціативи знизу: алеї пам’яті у селах, мурали, громадські простори. Кожен із них — це не лише про скорботу, а й про виховання наступних поколінь.
«Ініціаторами мають бути громади»
— Якою ви бачите роль громад?
— Я хочу, щоб саме громади були ініціаторами. Щоб вони організовували дні пам’яті не формально, «для галочки», а по-справжньому — у день загибелі свого воїна.
Аналітична вставка: Подібний підхід уже існує у різних регіонах: у Львові громада створила фонтан пам’яті добровольців, у Вінниці родина полеглого відкрила книгарню в його честь, у Рівному друзі загиблих намалювали мурал. Це не про державну вертикаль — це про людей, які беруть на себе відповідальність.
«Не потім, а сьогодні»
— Якою є ваша мрія після перемоги?
— Хочу, щоб кожен воїн був увічнений у топонімах, у мистецтві. Але головне — не чекати «потім». Пам’ять має бути вже сьогодні.
Аналітична вставка: Перейменування вулиць на честь Героїв, створення цифрових платформ «Книга пам’яті» чи «Меморіал», мистецькі проєкти — усе це різні грані одного явища. Але вони працюють лише тоді, коли громада відчуває, що пам’ять — це її власна справа, а не абстрактна державна функція.
Конкретні кроки вшанування полеглих воїнів
На сьогодні бійці 58-ї бригади вже вшанували чотирьох побратимів, які загинули під час оборони Бахмута у 2022 році:
- Богдана Пишка (Чернігівщина),
- Богдана В’язовського (Полтавщина),
- Андрія Бурківського та Олександра Козяра (Житомирщина).
У планах вшанувати ще близько десяти побратимів.Пам’ять про полеглих 58-й бригади оживає й у мистецтві. Їхні портрети пише художниця Каріна Тренбач, яка на початку війни залишила Бахмут і знайшла прихисток у Гадячі. Для побратимів та рідних загиблих ці роботи — більше, ніж картини: це рідні обличчя, які назавжди залишаються поруч.
Післяслово
У ініціативі вшанування полеглих воїнів 58-ї бригади видно головне: пам’ять народжується знизу. Це не наказ і не протокол, а щире бажання громади не забути свого Героя. І, можливо, саме така «жива пам’ять» стане новою українською традицією — поруч із меморіалами, датами й державними церемоніями.
Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
Читайте також:
