Виговський переміг у битві, проте програв війну

Отже, коротко:

Карколомна зміна воєнної та політичної ситуації протягом середини 1658–1659 рр. не давала Іванові Виговському повноцінно реалізувати не лише політичний блок Гадяцької угоди, а передусім військові проєкти: збільшити чисельність постійної найманої армії, оновити гарматний парк (планувалося відкриття ливарної мануфактури). На перешкоді цьому був, з одного боку опір частини козацької старшини, котра вбачала в планах Виговського дрейф до автократичної форми правління (наймана армія була при цьому ефективним інструментом встановлення силової монополії володаря). З іншого боку, мав значення чинник фінансів і часу: інтенсивні бойові дії в Києві та в Лівобережній Україні розпорошували сили гетьмана, а Річ Посполита, через антикозацькі настрої командування коронної армії, а також залучення частини військ на шведському театрі воєнних дій, не могла надати йому достатньої збройної допомоги. У Гетьманщині проти Виговського виступила частина лівобережних козацьких полків, підтриманих запорожцями, а та частина, котра залишалася в його розпорядженні, не надавалася для ведення динамічних наступальних дій, як того вимагала воєнна ситуація.

У підсумку цей часовий і логістичний цейтнот укотре узалежнював гетьмана від зовнішньої допомоги, найдієвішою з яких була кримська. Приголомшлива поразка московської армії воєводи Алєксєя Трубецького під Конотопом влітку 1659 р. стала важливою оперативною перемогою і водночас продемонструвала високі бойові показники зреформованого найманого війська, а також дієвість воєнного партнерства з кримськими татарами, яке давало в розпорядження Виговського першокласну кінноту, котрої все ще бракувало в його війську. Водночас військовий союз з Кримом у довшій перспективі все одно виглядав непевно й рано чи пізно мав розпастися, як розпадалися всі його попередні версії.

Та найголовніша проблема полягала в тому, що після відступу з Лівобережжя головних сил московської армії восени 1659 р. Виговський не мав достатніх сил не тільки для того, аби вести переслідування противника, а й знищити ворожі гарнізони, котрі залишилися в нього в тилу. Якщо в Конотопській битві гетьман диспонував близько 16 000-17 000 козаків із восьми право- і трьох лівобережних полків, то на початку серпня, за деякими даними, при ньому залишилося тільки три полки (імовірно, Миргородський, Прилуцький та Переяславський) загальною чисельністю трохи більше 6000 осіб, які були єдиним військовим ресурсом у руках гетьмана, до того ж знекровленим літніми боями й неблагонадійним із політичного боку. Виснаживши свої сили при штурмах Гадяча, Виговський дійшов до Путивля, а потім повернув на Правобережжя, дорогою розпускаючи козаків по домівках. На другу половину літа припав розпал сільськогосподарських робіт, і козаки, що пробули у війську понад 3 місяці, мусили повертатися в домівки, аби втримати свої господарства й мати можливість забезпечувати себе для продовження служби. Козацьке ополчення не могло воювати в інший спосіб, тож воєнні дії мусили бути вкотре поставлені на паузу.

На початку вересня 1659 р. поблизу Германівки, що на Київщині, Юрій Хмельницький скликав генеральну раду Війська Запорозького для переобрання гетьмана, на яку зібралося близько 10 000 козаків, зокрема й ті, яких відпустив Виговський. Сам гетьман, час владарювання якого невмолимо добігав кінця, із нечисленними козаками, татарами й найманцями отаборився неподалік, але не мав сил, аби чинити спротив і взагалі якимось чином впливати на ситуацію. Настрашені чутками про повернення «лядської влади», які поширювали противники Гадяцької угоди, і підбурені промосковською старшиною та духовенством, козаки не бажали продовжувати війну. Бунт війська й «чорна рада», що послідувала за ним, скинули з гетьманства Виговського й відкрили шлях для повернення московської армії в Україну».

Інтервʼю Олексія Сокирка «Ким були насправді козаки?»:

Читайте також: Іван Виговський переміг московитів під Конотопом