- 568
- 568
Виставка художниці Юлії Кобізької «Живучі» у Гадячі
У Гадяцькому історико-краєзнавчому музеї відкрилася персональна виставка художниці Юлії Кобізької під назвою «Живучі». Це проєкт про пам’ять і присутність, про село Рашівку, з якого родом мисткиня, про відчуття світла, ностальгії та синього кольору, що пронизує її полотна.
Локальна історія через акварелі. У Гадячі відкрили виставку художниці Юлії Кобізької «Живучі»
Для кожного художника чи художниці персональна виставка – це велика подія. А для Юлії вона має ще глибше значення, адже відбувається саме в рідному краї – Гадячі, місті Олени Пчілки та Михайла Драгоманова.
Формальної художньої освіти Юлія не має (хоча її професія дотична до творчості – вона графічна дизайнерка), мисткиня постійно навчається, вдосконалює техніку та розвиває вміння «надивленості» – сприйняття світу через образи.
Назва виставки народилася зі спостереження: більшість будинків і дворів, у Рашівці, зображених на картинах, вже давно зникли або занепали. Але вони живуть – у спогадах і на полотнах.
«Руїни, яким по 60 років, стоять під снігом і дощем. Значить — живучі. Вони продовжують жити на картинах. Як і ми — попри обстріли й війну – святкуємо життя щодня», – каже Юлія.
Акварель як виклик
Основна техніка, з якою працює художниця, – акварель. Вона потребує максимальної зосередженості й миттєвого реагування:
«Малюєш тут і зараз. Треба бути дисциплінованою — акварель починає текти, розливатися, а ти маєш усе контролювати, як дітей. З олійними фарбами простіше — їх можна змити, переробити, повернутися через рік. А акварель — це інша історія. Зате вона дарує легкість, повітря й сонце», — пояснює мисткиня.
А ще на картинах багато синього кольору – улюбленого для Юлії. Це колір життя, неба і миру.
За кожною роботою Юлії стоїть історія. Виставка розкриває її не лише як художницю, а і як оповідачку. Її полотна – це розповіді про життя мешканців та мешканок села: реальні, напівзабуті, щемкі, іноді з домішкою гумору.
Одна з таких історій – про бабусю, яку вважали відьмою і яка побілила всю хату в малиновий:
«Баба була противною, відлюдькуватою, але хазяйнувала ловко. Купила марганцю, розвела з крейдою — і вибілила хату в малиновий. Каже: "Наче сонце в хаті красується"».
Інша – про родину, яка змушена була жити в землянці, бо їхню хату зайняли:
«Батько сказав, що будемо жити в землянці. Ми мовчки покинули дідову хату. Там жили «красні». Потім жив голова колгоспу. Його швидко прибрали, бо пив. Після нього — теж п’яниця. А тоді поставили нашого батька. Бо він знав, як хазяйнувати. Так ми повернулся у свою хату, яку ще дід наш побудував».
Зі знімка — на полотно: як художниця повертає до життя зникле
До кожної картини Юлія підходить як дослідниця: фотографує, обирає ракурси, приїздить у різні пори року, аби вловити зміну світла й кольорів. Інколи ж працює з фотоархівами та розповідями.
Так було з картиною зруйнованої рашівської церкви. Юлія відтворила її за світлинами уламків і додала туди історію про місцевого священника Аркадія:
«У нього була видатна пам’ять. Бачив людину один раз — і пам’ятав усе життя. Без книг знав, коли кого хрестив чи сповідав. Кремезний, аж страшний. Трохи схожий на самого Бога. Після його смерті в церкву влучив німецький снаряд. Вона почала валитися, поки люди не розібрали на цеглу. Але попа згадують досі — "пам’ять, як у попа Аркадія"».
Виставка «Живучі» – це не просто мистецька подія. Це акт збереження. Юлія Кобізька повертає до життя те, що зникає: хати без господарів, подвір’я без сміху, вулиці без людей. Її акварелі – це тихий, упертий голос села, що живе всупереч часу, занепаду і забуттю.
Переглянути виставку в Гадяцькому історико-краєзнавчому музеї можна до липня.
Читайте також:
