12 Лютого 2024

«Я головна акторка свого життя» (досвід використання театральних методик для впровадження змін у Великобудищанській громаді)

12 Лютого 2024

Головна

Звістки

«Я головна акторка свого життя» (досвід використання театральних методик для впровадження змін у Великобудищанській громаді)

У селі Веприк 21 січня відбулася форум-вистава «Усе по 20?»

Дана публікація підготовлена редакцією "Рідний край. Газета Гадяцького земства"

Подію ініційовано ГО «Рідний край – Гадяччина» у межах проєкту «Захист та безпека жінок та дівчат з інвалідністю задля інтеграції в місцеві громади», який реалізовується ГО Fight For Right за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF). WPHF – це гнучкий і швидкий інструмент фінансування, який підтримує якісні заходи, спрямовані на підвищення спроможності місцевих жінок у запобіганні конфліктам, реагуванні на кризи та надзвичайні ситуації та використовування ключових можливостей миробудівництва.

Незвичним було не тільки те, що учасницями вистави були звичайні жительки громади, серед яких і жінки з інвалідністю, а і сама театральна методика, яка дозволяє створювати вистави на основі життєвого досвіду громади з питань, що її турбують. Така методика на Гадяччині була застосована вперше. Саме її вирішили використати громадські активісти для висвітлення питань розвитку та дозвілля молоді в селах громади, особливо віддалених від міста, а також необхідність підтримки родин військових та сімей з дітьми з інвалідністю. Вистава змусила керівництво Великобудищанської територіальної громади вступити в діалог з учасниками театру та глядачами, спільно шукаючи ефективні рішення. Цей діалог став своєрідним випробуванням для представників влади та громади. Про театральну методику форум-театру ми говоримо з Яною Салаховою, співзасновницею Громадської Організації "Театр змін", завдячуючи якій і відбувся цей незвичайний діалог.

— Яно, протягом двох днів Ви разом з учасницями майстерні працювали над виявленням найактуальніших проблем у Великобудищанській громаді. Як працює методика форум-театру?

" Форум-театр є театральною методикою, розробленою бразильським режисером Аугусто Боалем. Ця методика дозволяє створювати вистави на основі життєвого досвіду громади з проблемних питань. Форум-вистава показує проблему на піку конфлікту, не даючи рішення, щоб залучити глядачів до діалогу і надати їм можливість втрутитися та запропонувати власні стратегії змін. З методикою я познайомилася ще у 2012-му році, коли вперше потрапила на шестиденну майстерню Ялмара Хорхе Жофре-Айхорн, учня Аугусто Боаля. Вона мене вразила усвідомленням того, що я повинна брати відповідальність за будь-які зміни у моєму житті, стаючи головною діючою особою у цьому процесі, головною акторкою свого життя. "

«Для мене участь у форум-виставі стала кроком уперед. Це такий інструмент, який дозволяє відкрити проблему і в той же час знайти допоміжний ресурс, щоб вирішити її. Однією зі змін, яка відбулася зі мною після вистави, стало рішення отримати другу вищу освіту».

Світлана Петрова, учасниця вистави

" Свого продовження історія набула з початком Революції гідності, коли я вже активно долучилася до проєкту "Цунамі джокерів" (саме так називають практиків цієї методики - ред.), який організував Ялмар Хорхе. Він запросив міжнародних джокерів з різних країн, щоб вони приїхали та підтримали український народ в його прагненні до європейських цінностей свободи та демократії. Тоді в п'яти містах країни проводились майстерні, на одну з яких потрапила і я. Тоді джокери віднайшли метафору часів Майдану: "Я крапля в океані". Ця метафора актуальна і зараз, під час повномасштабного вторгнення. Українці та українки знають, що кожен їх маленький крок цінний і важливий, веде до великих змін. І тому кожен на своєму місці робить ці маленькі кроки, які складаються в частину чогось більшого. Я намагаюся саме через простір театру людям давати цю віру, щоб вони її не втрачали. Створювати простір, в якому люди знаходять однодумців, простір солідарності, простір, де тебе приймають зі своїм досвідом - це мабуть найголовніше, що можна зараз дати людям для збереження згуртованості. "

«У складні часи людям потрібні люди. Граючи, ми говоримо про важливі суспільні проблеми, про власний досвід проживання війни. Театр створює безпечний простір, довіру один до одного і таким чином виконує своєрідну терапевтичну роль, що і засвідчили учасниці, в тому числі і я”

Ліля Рудецька, учасниця вистави

— Як давно ви працюєте з громадами і які теми та проблематику найчастіше вони піднімають?

" Сама методика була створена, в першу чергу для роботи з соціальними групами, які найбільше зазнають виключення з громад. Це люди з інвалідністю, внутрішньо переміщені особи, жінки. Існує багато стереотипів, уявлень про те, що жінка повинна, а чого не повинна робити. І власне в цьому суть поняття пригноблення. Пригноблення - це коли моїх індивідуальних зусиль не вистачає, щоб вирватися із колективних уявлень про себе. І тільки колективна зміна стереотипних уявлень про жінок, про ветеранів, про людей з інвалідністю можуть допомогти це подолати. Нам потрібно створювати колективні обговорення для того, щоб більшість людей, як громадяни цієї країни усвідомили, що така проблема існує. Саме форум-вистави спрямовані на те, щоб піднімати ці питання в громаді, виносити їх на публічне обговорення, щоб люди разом, колективно почали замислюватися: "Якщо мені це не подобається, якщо я бачу цю історію, бачу цю виставу так, як бачу її в житті, то що я можу зробити, як змінити це? Чи можу я взяти на себе частину відповідальності за зміни»? Такий суспільний колективний процес нашого мислення може не завжди привести до того, що ми знайдемо всі рішення, але сам процес цього діалогу, бажання людей змін, коли вони висловлюють свої ідеї - дає людям віру в те, що це можливо. І це ключове. Оця надія на майбутнє - це те, що нам зараз дозволяє триматися усім, особливо активістам, які є рушіями змін в нашому суспільстві. "

«Дуже важливо, маючи дитину з інвалідністю, отримати підтримку та допомогу. Дякую дуже, що організовуєте такі зустрічі, вони допомагають відволіктись від поганих новин, життєвих складнощів та зосередитися на собі, на своїх бажаннях та почуттях»

Тетяна Супрун, учасниця вистави

— Як взагалі проходить цей формат інтервенції, втручання у виставу?

" Чим форум-театр відрізняється від класичного театру? У класичному театрі є зав'язка, є конфлікт і розв'язка - все це вам запропонували сценаристи, режисери. Ви прийшли подивитися на готову історію. Ну сподобалась, не сподобалася вона - у вас ніхто не запитав що ви про це думаєте. У форум-виставі теж є зав'язка, але вистава закінчується на піку конфлікту. Ми не знаємо рішення, ми тільки змальовуємо ту проблему, яку ми бачимо в суспільстві і виходимо з цим питанням до залу. Якщо глядачі теж вважають, що це проблема, то у них є можливість втрутитись. Театр пропонує нам діяти, а не давати поради. Тобто ми думаємо через дію, бо форум-театр - це дія. Але головне в цьому театрі навіть не те, що відбувається на сцені, а що відбувається після, коли люди розходяться. Чи беруть вони ці ідеї і дії в своє життя, чи вистачає в них сміливості, якоїсь внутрішньої віри, енергії справді втрутитись, відстояти себе, свої бажання, свої потреби або знайти однодумців які тебе підтримають в цьому? "

«Якщо ми відчуваємо, що система працює не так - маємо говорити про це і вимагати змін. Проблема, яку ми поставили як запитання у назві самої вистави «Усе по 20?», спонукає звернути увагу на її важливість, а відтак і на рішення, одним з яких є збільшення фінансування програми розвитку молоді в громаді»

Світлана Дулич, учасниця вистави

" Влада - це не тільки влада, яку ми бачимо в кабінетах. Влада є в кожної людини. Влада це те, чи я вмію навколо себе згуртовувати людей, чи можу їх «заразити» якоюсь ідеєю, чи є в мене якісь важливі знання, чи можу писати класні статті і робити розголос - є безліч інструментів, які несуть владу і які дозволяють впливати на ті ситуації, які нам не подобаються, які ми хочемо змінювати. Саме розмаїття цих інструментів ми досліджуємо під час вистави. Це такий своєрідний безпечний «тренажер», в якому ми аналізуємо ситуації, беремо для себе практичні речі, які дозволять нам потім змінювати життя. Головне, що в житті ми можемо нарешті стати не просто глядачем, а справжнім актором/акторкою свого життя - в цьому ключовий меседж форум-вистави. "

Цей проєкт є результатом спільної ініціативи ГО «Рідний край-Гадяччина», ГО «Театр змін», Великобудищанська ТГ, медіа «Рідний край. Газета Гадяцького земства», та Молодіжної ради Великобудищанської ТГ.

Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF), але це не означає, що висловлені в ній погляди та вміст є офіційно схваленими або визнаними з боку Організації Об'єднаних Націй.

Жіночий фонд миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF) – це єдиний глобальний механізм, створений виключно на підтримку участі жінок в процесах розбудови миру та безпеки, а також гуманітарної допомоги. WPHF, керований низкою представників громадянського суспільства, урядів та ООН, — це трастовий фонд за участі багатьох партнерів, який мобілізує терміново необхідне фінансування для місцевих організацій, очолюваних жінками, та працює разом із жінками на передовій заради побудова міцного миру. Починаючи з 2016 року, WPHF надав фінансування та підтримав спроможність понад 1000 місцевих жіночих організацій громадянського суспільства, які працюють над питаннями порядку денного «Жінки, мир, безпека» та реалізують гуманітарну діяльність у 41 країні світу, які постраждали від кризи.