Публікується в Гадячі з 1906 року
«Бажання ясне — мислити, творити, живиться силою думок цілючих і правду й боротьбу благословити!»
Олена Пчілка
0
( 1000 )
Субота, 8 Лютого 2025 року
Як гадяцька родина Юревичів стала частиною РУХу
Як гадяцька родина Юревичів стала частиною РУХу

Як гадяцька родина Юревичів стала частиною РУХу

35 років тому Гадяцька родина Юревичів стала частиною Народного РУХу, який був рушійною силою у боротьбі за Незалежність України

Як гадяцька родина Юревичів стала частиною українського визвольного руху

Цими днями виповнюється 35 років з часу заснування Народного Руху України — потужної громадсько-політичної організації, яка стала рушійною силою на шляху до відновлення Незалежності України. Однією з найвідоміших, найактивніших та найчисельніших рухівських організацій на Полтавщині була Гадяцька районна. Серед родин, які активно долучилися до діяльності цього руху, була родина Юревичів - усього 9 осіб із родини. Спогадами про діяльність Гадяцького осередку ділиться незмінна секретарка організації, Катерина Дубна (Юревич), донька Юревич Володимира Григоровича і Юревич Олени Тимофіївни.

Наша хата завжди була «оберегом» РУХу. Усе відбувалося саме в нас. Вся наша родина активно брала участь у боротьбі за Україну. У нашому домі не раз бували В'ячеслав Чорновіл, Богдан Горинь, Ліля Григорович, Євген Сверстюк. Наша хата стала свідком багатьох важливих подій та розмов.

Події серпня 1991 року: переворот у Москві

Згадую серпень 1991 року. У Москві відбувається переворот, метою якого було збереження СРСР, шляхом усунення від влади президента Михайла Горбачова.  Ми, рухівці, не могли мовчати. Домовляємось вийти на мітинг біля місцевого універмагу. Мій тато збирає всю літературу, що є в хаті, а мама друкує листівки.

Фото 1993 року. Богдан Горинь у хаті родини Юревичів

Агітація учасників РУХу на вулицях міста Гадяч

Ми беремо прапори, рупор і вмикаємо приймач на повну гучність. Роздаємо газети, розповідаємо людям про ситуацію, пояснюючи, що українцям потрібно брати владу у свої руки. Люди підходять, спілкуються, запитують, деякі підтримують. Тогочасна міліція спостерігає, але не втручається.

Спроба затримання мітингувальників РУХу

Через три години міліція відправляє до нас делегацію, вимагають залишити площу, пояснюючи, що ми порушуємо порядок. Ми запитуємо, чим саме, адже не продаємо нічого, а лише роздаємо. Вони складають протокол на мене і вимагають написати пояснення.

Я пишу: "Я, Дубна Катерина Володимирівна, перебуваю на площі, щоб розповідати людям правду про переворот."

Конфлікт з керівництвом заводу і друк листівок

У той час я працювала на сирзаводі, навчала працівників користуватись індивідуальними комп'ютерами. 20 серпня, під час обіду, я пішла друкувати листівки на принтері. Шум від нього був страшний, і коли одна з працівниць побачила, що я друкую, побігла до керівництва. Директор заводу, пан Чирка, стукав у двері і кричав: "Дубна, відчиняйте!", але я продовжувала друкувати, поки не закінчила. Після цього подякувала і побігла на площу до наших. Вже було зрозуміло, що після такої акції моя подальша праця  на сирзаводі зазнала краху. Ось так усе відбувалося!

"Ми нікуди не підемо, будемо тут сидіти всю ніч."

На 22 серпня ми вирішили їхати до Києва, де вже почалися мітинги. Пікетували Верховну Раду. Ми, скандуючи, ходили величезною колоною від Хрещатика до Верховної Ради, бо людей було так багато, що більше нікуди не могли поміститися. На вулиці спека, море людей. Ми провели цілий день на ногах. Увечері підійшли до Верховної Ради з вимогою підписати акт про Незалежність та вихід із Союзу. Тоді вийшов Іван Заєць і сказав, що всі комуністи підземним тунелем втекли - нікому було голосувати. Я була настільки втомлена, що не могла ступити кроку. У руках був транспарант, я простелила його на землю, сіла й сказала: "Ми нікуди не підемо, будемо тут сидіти всю ніч." І навколо мене всі почали сідати. Вся площа сіла. Це було дуже незвично, бо всі просто хотіли відпочити.

Ніч на площі і гостинність киян

Ми просиділи годину, спілкуючись і співаючи пісень. Потім до нас стали підходити кияни та киянки, запитуючи, чи є де переночувати. Родина інтелігентів з лівого берега запросила нас до себе. Маленька трикімнатна квартира, вщент заповнена стелажами з книгами. Нас було 12 чоловік, спали на підлозі, жінки — на диванах. Зранку випили чаю і о 7 годині знову вирушили до Верховної Ради.

Вирішальні події в Києві

Ми були свідками визначних подій. Пікетували логово комуністів, вимагали закриття ЦК КПРС (Центральний Комітет Комуністичної партії Радянського Союзу, вищий партійний орган, розпущений у листопаді 1991 році - ред.), опечатування та зняття прапора з будівлі. Наші вимоги були виконані. Ми були в неймовірному піднесенні. Увечері сіли в свою машину і повернулися додому у Гадяч, сповнені надій. Наші однопартійці залишилися в Києві, а нам треба було повертатися, бо у сестри була запланована серпнева нарада.

Дорога додому і пригоди в дорозі

По дорозі додому ми обговорювали плани на ранок: як будемо пікетувати і закривати райком у Гадячі. Проїжджаючи Чорнухи, зламалася машина і ми ледь не перевернулися. Хлопці намагалися щось полагодити, а мій чоловік пішов по допомогу пішки на заправку до Чорнух. Ніч була прохолодна, з туманами і щоб зігрітися ми розпалили багаття на узбіччі.

В'ячеслав Чорновіл та Людмила Григорович у хаті родини Юревичів

Повернення активістів РУХу до Гадяча і пікетування райкому

Вранці нас підібрала попутна машина і до 8 години ранку ми були вдома. Я одразу пішла до райкому з гучномовцем в руках. Там саме «кипіла робота»: вантажівки вивозили меблі, а з вікон цих машин стирчали килимові доріжки, стільці, столи. Люди швидко виносили якісь документи з чорного ходу і палили їх у металевих контейнерах. Я намагалася зупинити це, але мене виштовхали з приміщення. У відчаї я побігла до будинку культури, де проходила серпнева нарада, і вимагала втрутитися. Керівництво району та пожежники подумали, що райком горить, і всі вибігли на вулицю. Наші люди швидко організувалися, зафіксували знищення документів і змусили оформити акти. Ми подали скаргу до прокуратури. Попри все, стара система вже починала ламатися…

Відповідальність комуністів і новий шлях України

Хоча комуністи намагалися приховати свої злочини, їхні дії залишилися в пам'яті мешканок та мешканців району, особливо директорів шкіл та дитячих садків. Через пів року мене запросили до прокуратури свідком,  щоб зафіксувати знищення речових доказів — мішок обгорілих папок і справу закрили. Може в архівах прокуратури і міліції збереглися якісь сліди. Мені б цікаво було глянути на той протокол від 19-20 серпня 91 року, де я писала пояснення. Однак, зрушення вже почалися, і стара система поступово відходила. Я твердо переконана, якби народ обрав першим президентом В'ячеслава Чорновола, Україна мала б зовсім іншу долю…

Прапор як тест на переконання: уроки від батька

Коли до нашої хати, яка фактично стала резиденцією РУХу, приходила нова людина, тато завжди особисто з нею спілкувався. Під час розмови він ніби випадково давав їй у руки прапор. Спостерігаючи за тим, як людина брала і тримала його, тато робив свої висновки. Це був своєрідний тест на вірність і переконання.

Татові завжди було важливо знати, чи має людина вдома прапор. Він часто ставив своє фірмове запитання: "Прапор маєш?", наголошуючи на важливості символів для нашого руху. Всі ці роки він підштовхував нас до дій, постійно повторюючи: "Діти, треба. Хто, як не ми?"

Печатка Гадяцького осередку РУХу

Щонеділі ми брали листівки, газети і разом з татом, який незмінно ніс прапор, йшли на базарну площу. Там роздавали матеріали, розмовляли з людьми, переконували. Одні сприймали це з розумінням, інші проходили повз, були й такі, що проклинали нас.

Я обурювалася і часто казала, що більше не піду на базар, бо люди того не варті. Але тато завжди відповідав: "Діти, люди не винні. Вони стільки часу жили під радянською владою, залякані голодоморами, війнами, були. Їм треба пояснювати, нагадувати. Хто, як не ми?"

Політичні вірші, які друкували і розповсюджували по Гадяцькому району

Перші  РУХівці Гадяччини

За інформацією секретарки Гадяцького осередку РУХу  Катерини Дубної (Юревич)

  • Басараб Олексій
  • Юревич Володимир
  • Юревич Олена
  • Юревич Іван
  • Гулей Ірина
  • Гулей Зеновій
  • Скаженик Анатолій
  • Сирота Володимир
  • Подвезько Юрій
  • Солдатов Сергій
  • Коблицький Володимир
  • Стасовська Ольга
  • Глушков Іван
  • Світлов Володимир
  • Танцюра Сергій
  • Дубний Роман
  • Андрусь Володимир
  • Ільченко Сергій
  • Клименко Вячеслав
  • Легуша Федір
  • Пустовгар Олег
  • Дубницький Дмитро
  • Дубна Катерина

 

Читайте також:

Ірина Гулей надихала своєю роботою: очолювала гадяцьку «Просвіту», була серед організаторів РУХу, допомагала дітям та відроджувала традиції

Катерина Дубна

Володимир Юревич у спогадах Тетяни Глущук: його життя та боротьба за незалежність України залишаються яскравим прикладом для нових поколінь

Світлана Новікова

Анатолій Скаженик, учитель історії з Гадяча, розповідає про свою участь у Рухові, боротьбу за Незалежність України та ключові події 1991 року

Надія Страшко
Авторка статті
Зробіть онлайн-передплату друкованої версії газети "Рідний край. Газета Гадяцького земства" та підтримайте нашу редакцію
0
Долучитися може кожен і кожна, хто поділяє наші цінності та вірить у Перемогу України!
ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС УКРПОШТИ
61565

«Рідний край. Газета Гадяцького земства»
свіжі випуски кожні два тижні.

Зробіть онлайн-передплату друкованої версії газети "Рідний край. Газета Гадяцького земства" та підтримайте нашу редакцію

Передплатити

Стрічка звісток