Як люлька для куріння стала душею козацького війська

ЛЮЛЬКА – ДУША КОЗАКА

Люлька для куріння – один із атрибутів козацтва, який має чужоземне походження. Традиція вживати тютюн прийшла до нас із Туреччини у кінці ХVІ століття Спершу і люльки, і справжній тютюн були привізними і через це дорогими. І саме тому козацький тютюн часто складався з багатьох компонентів: материнка, м’ята, любисток, деревій, чебрець, полин, будяк тощо. Уже у ХVІІІ столітті на околицях Полтави і Охтирки почали вирощувати махорку, до якої потім так само додавали трави і використовували для куріння.

В Україні люльки часто виготовляли зі стовбурів та гілок вишні, липи, берези, груші, дуба. Робили їх також із білої або червоної глини.

«Запорізьке товариство» тягнуло тютюн з мініатюрних люльок-«носогрійок». Маленька люлька була зручна для використання і в морському поході, і під час їзди в сідлі. Запорожці вважали її «душею козака». Тому берегли як своєрідний талісман. Існує навіть народна казка «Козаки і смерть», у якій йдеться про те, як люлька (очевидно, «носогрійка») врятувала козаків від загибелі.

Були і люльки «обчиськи» або «курінні», «товариські». Їх вважали «колективною душею». На курінній раді в урочистій атмосфері таку люльку зі скарбниці виносив курінний отаман і розпалював. Козаки затягувалися з неї по черзі, передаючи з рук у руки. При цьому кожен висловлював свої міркування стосовно обговорюваної справи. На думку запорожців, таким чином вирішувалися найскладніші проблеми.

У Гадяцькому історико-краєзнавчому музеї експонуються різні люльки для куріння. Про особливості їх виготовлення, побутування, декорування, а також про забобони, пов’язані з люльками і ще про багато цікавинок на цю тему можна довідатися під час екскурсії.