- 185
- 185
Як школярі із Ціпківської гімназії вивчають Гончарський яр
Влітку й восени 2024 року група дітей із Ціпківської гімназії вирушила у краєзнавчу експедицію. Метою було не просто прогулятися мальовничими балками Гадяцького краю, а вивчити територію, яка може стати новою заповідною зоною — Гончарський яр. Учениця восьмого класу Олена Феофанова під наставництвом вчительки географії Світлани Корнієнко зібрала цілий пласт знань про рідкісні рослини, геологічні породи, джерела, історичні події та навіть запропонувала включити територію яру до природно-заповідного фонду Регіонального ландшафтного парку «Гадяцький».
Природна лабораторія під відкритим небом
Гончарський яр розташований між містом Гадяч і селом Хитці. Його довжина — близько п’яти кілометрів, глибина сягає ста метрів. У минулому тут брали глину місцеві гончарі, тому й назва — Гончарський.
Сьогодні яр — це своєрідна природна лабораторія, де поєднуються геологічна історія, флора, фауна й… пам’ять поколінь. У його надрах знайдено вапняки, кварцити, піщано-глинисті конкреції з фосфоритом і навіть залишки марганцю. А зі східного схилу б’є джерело з кришталево чистою водою, яке місцеві жителі вважають цілющим.
«Тут природа ще говорить голосом минулого, — ділиться спостереженнями вчителька географії Світлана Корнієнко. — Ми маємо не лише милуватися цими схилами, а й зберегти їх. Це частинка нашої екологічної пам’яті».
Від експедиції — до наукової праці
Дослідження розпочалося у межах роботи гуртка «Юні географи». Світлана Корнієнко, відома своїм досвідом у краєзнавчих дослідженнях, запропонувала учням обрати маловідомий об’єкт, який досі не має охоронного статусу.
Так народилася ідея вивчити Гончарський яр. Протягом кількох місяців діти здійснювали польові виходи, визначали координати, збирали зразки ґрунтів і води. Результатом стала науково-дослідницька робота, яку Олена Феофанова представила на XV обласній краєзнавчій конференції учнівської молоді «Полтавщина — земля моя свята». Праця отримала високу оцінку, адже поєднала в собі і наукову точність, і любов до рідної землі.
«У таких дослідженнях народжується справжнє громадянське відчуття, — зазначає Світлана Іванівна. — Бо тільки той, хто знає і любить свою землю, здатен її захистити. Ми маємо не лише милуватися цими схилами, а й зрозуміти їх, адже це частинка нашої екологічної пам’яті, яку ми зобов'язані пізнати».
Природна лабораторія і геологічний музей
Гончарський яр (довжина близько 5 км, глибина до 100 м) — це природна лабораторія, де можна спостерігати, як працюють сили природи. Свою назву він отримав від місцевих гончарів, які століттями брали тут глину.
Сьогодні яр — це геологічний розріз, де у стінках можна побачити цілі пласти геологічної історії землі: вапняки, кварцити, фосфоритові конкреції, пісок і глину — залишки стародавнього морського дна.
«Коли ми прийшли сюди вперше, я відчула, що це не просто балка. Усе навколо дихає історією, — розповідає Олена Феофанова. — Тут я зрозуміла, що природа — це не урок у класі, а щось значно більше».
Ковила, анемона, шавлія: живі скарби степу
Юні дослідники виявили на схилах яру справжню мозаїку: поєднання елементів лісової, степової й лучної рослинності. Усього нарахували понад п’ятдесят видів рослин, серед яких десять — рідкісні, що свідчить про виняткову цінність території. Серед них червонокнижні: ковила волосиста — символ українського степу, що пережив віки, та косарики тонкі. Цілющі: шавлія дібровна, материнка, чебрець і глід — джерела аромату, меду й життя.
Юні науковці не просто фіксували види — вони аналізували ґрунти, визначали вологість, напрям стоку води, мікрокліматичні зони.
«Коли дивишся на ковилу, здається, що вона рухається, дихає, говорить. Вона така ж жива, як люди, — ділиться спостереженнями Олена. — І коли я торкаюся її, ніби доторкаюся до самої історії країни, до її вільного, незламного духу».
Джерело життя
На східному схилі яру б’є «Жива криниця». Вода там холодна навіть у спеку, кришталево прозора, із природним присмаком вапняку. Учні не лише вивчили якість води (нейтральний pH, стабільна температура +10 °C), а й прибрали територію, спланували облаштування зони відпочинку та виготовляють охоронний знак.
«Вода — це серце яру. Без неї не було б цієї рослинності. І, можливо, саме завдяки таким джерелам люди здавна селилися поблизу», — пояснює Світлана Іванівна.
Трагічна пам’ять Гончарського яру
Та не лише природа зберігає сліди минулого. У роки Другої світової війни в Гончарському яру відбулися трагічні події — масові розстріли єврейського населення Гадяча. За свідченнями, тут загинуло понад 250 людей. Щороку школярі приходять сюди, щоб покласти квіти.
«Коли стоїш тут, навіть вітер стихає. Земля ніби вшановує пам’ять безвинно загиблих гадячан», — ділиться своїми відчуттями Олена.
Гончарський яр кличе
Після завершення роботи діти створили туристично-освітній маршрут: Гадяч — Гончарський яр — Хитці, історико-краєзнавчий музей «Перевесло» — Зозулинцеві луки — Болото Моховате — Лагузин яр, Ціпки.
Маршрут охоплює найцікавіші ландшафти Гадяччини, з'єднує природну спадщину з історичною пам’яттю. Це простір, де можна побачити, як жива природа зцілює землю після людських помилок, і відчути, як степ гартує волю та мужність українців і українок. Саме степ дарував людям відчуття безмежності й свободи, що й стало частиною українського менталітету.
Гончарський яр — це залишок тієї самої великої степової епохи.
«Коли стоїш серед ковили, відчуваєш, як у тобі пробуджується щось давнє, первісне, — пише у своїй роботі Олена. — Мабуть, так відчували себе наші пращури, коли йшли у похід, коли оберігали землю, чи співали свої пісні».
Сьогодні цей степ — не просто природна зона, а духовна спадщина краю. Його збереження — це продовження історії свободи, написаної травами й вітром, кров’ю і мужністю тих, хто боронив цю землю.
Знання, що стає дією
Науково-дослідницька робота Олени Феофанової — приклад того, як учнівська ініціатива може мати реальний суспільний вплив.
Після презентації її проєкту громада почала обговорювати можливість надання Гончарському яру статусу природно-заповідного об’єкта в межах Регіонального ландшафтного парку «Гадяцький». Гончарський яр — це не просто географічний об’єкт. Це живий організм, де пульсує минуле, теперішнє і майбутнє.
«Якщо ми збережемо його, то збережемо частинку себе, — каже Олена.
Редакція «Рідного краю. Газети Гадяцького земства» приєднується до цього заклику.
Адже кожен яр, кожен клаптик степу, кожна квітка ковили — це частина великого полотна, яке називається Україна.
Інформаційна довідка про Гончарський яр
Гончарський яр — природна перлина Гадяччини
Географічне розташування
Між містом Гадяч і селом Хитці Миргородського району Полтавської області.
- Довжина — близько 5 км
- Глибина — до 100 метрів
Як утворився яр
Гончарський яр — це результат водної ерозії, коли дощі та підземні води тисячоліттями вимивали ґрунти, створюючи хвилясті схили.
Сьогодні це своєрідний геологічний розріз, у стінках якого можна побачити шари глини, вапняку, фосфориту, піску та кварциту — залишки давнього морського дна.
Цікаві факти
- Яр отримав назву від місцевих гончарів, які брали тут глину для виготовлення посуду.
- За переказами, саме в цих місцях виробляли червоні «тиквасті глечики» та цеглу для будівництва хат.
- Науковці Гадяцького ландшафтного парку відзначають, що яр має потенціал стати частиною освітнього туристичного маршруту.
- У глибині яру, за словами старожилів, знаходили уламки старих гончарних печей.
- У 1880-х роках магістр геології Олександр Гуров описав ці глини як «еталонні для північного Придніпров’я».
10 рослин, що роблять яр унікальним
- Ковила волосиста — символ українського степу, занесена до Червоної книги.
- Анемона лісова — квітка весняного пробудження.
- Косарики тонкі — червонокнижна рослина з ніжними фіолетовими квітами.
- Шавлія дібровна — лікарська й медоносна культура.
- Материнка звичайна — пахне степом і спокоєм.
- Глід — природний захисник серця.
- Медунка темна — цінна медоносна рослина.
- Проліска сибірська — одна з перших весняних квітів.
- Чебрець — ароматна трава, яку любили ще козаки.
- Конюшина біла — природний «укріплювач» ґрунту, що збагачує землю азотом.
Джерело «Жива криниця»
На східному схилі яру б’є джерело, відоме під назвою «Жива криниця».
Його вода має природну чистоту, нейтральний pH і стабільну температуру +10 °C навіть у спеку.
Колись пастухи приходили сюди напувати худобу, а нині це улюблене місце школярів, туристів і місцевих мешканців.
Юні дослідники і дослідниці планують:
- встановити охоронний знак;
- облаштувати зону відпочинку біля джерела;
- Гадяч — Гончарський яр — Хитці, історико-краєзнавчий музей «Перевесло» — Зозулинцеві луки — Болото Моховате — Лагузин яр, Ціпки.
«Гончарський яр — це природний підручник просто неба. У його схилах — сторінки геологічної історії Полтавщини. Тут можна побачити все: від гірських порід, які пам’ятають давнє море, до ковили, що виблискує, наче срібло, у променях сонця. Це місце вчить дітей бачити зв’язок між природою і людиною, між історією та сьогоденням. Гончарський яр вартий заповідання, адже зберігає у собі і наукову, і культурну, і духовну цінність. Ми прагнемо, щоб він став не лише об’єктом дослідження, а й простором виховання любові до рідного краю», — такої думки дотримується керівниця дослідження Світлана Корнієнко.
Підготовлено за матеріалами дослідження учениці Олени Феофанової, Ціпківська гімназія, під керівництвом вчительки географії Світлани Корнієнко.
Читайте також:
