Як святкували Різдво у родині Косачів-Драгоманових
105 років тому, у грудні 1919 року побачило світ видання «Книжка-різдвянка для дітей. Оповідання й вірші Олени Пчілки». Факсимільне відтворення рідкісного видання та дослідження Ірини Щукіної, яке його презентує, вийшло друком у видавництві «Веселка» 2019 року. Це двокнижжя дарує нагоду здійснити екскурс у минуле: відчути колорит святкування Різдва у дитячому колі та в українській дворянській родині, більше дізнатись про традиції українського народу, добу УНР і про саму авторку. До вашої уваги фрагменти спогадів членів родини Косачів-Драгоманових.
«Книжка-різдвянка» Олени Пчілки: презентація через століття
Це перевидання не лише інструмент пізнання багатогранної культури Різдва Христового, але й великий подарунок українським дітям, які отримають нагоду доторкнутися до справжніх скарбів національної літератури культури.
У цій книзі зафіксовано живу традицію відзначення Різдва, таку дорогу серцю кожної людини в Україні, незалежно від того, до якого прошарку суспільства вона належала. Олена Пчілка через свої слова передає святковий настрій, силу родинних традицій і любов до Батьківщини, що залишаються актуальними і сьогодні.
Олена Пчілка (Ольга Петрівна Косач з роду Драгоманових) - унікальна постать в історії української культури, але знаємо про неї дуже мало:
«Силоміць тиснуться спогади, - читаємо в розповіді Олени Пчілки про роки дитинства. - Ось перший день Різдва; ледве звечоріє, під вікном чути гомін; крізь химерні морозні квіти на шибках мріють постаті колядників. Гукають:
- Чи позволите колядувати? - Колядників кличуть у хату. Свіжа хвиля надвірнього повітря увіходить разом з ними.
- Кому колядувати? - Михайлові, - (старшому, бачите)
Гучно, ретельно лунає колядка: «Ой рано, рано Михайло устав; раненько устав, коня напував...» (далі довгенька розмова з конем... «Дівці Варочці» (старшій сестрі) колядують про «червону рожу», що їй на віночок у гаю процвіла… Колядникам дають на подяку, що належиться.
Жили ми в дуже близькім оточенню нашої дворової челяді і взагалі дрібної гадяцької людности. А та полтавська повітова людність, в ті давні часи, ще значно більше зберігала українські властивості, ніж пізніше. Можна сказати, що українська течія оточала нас могутньо; се була українська пісня, казка, все те, що створила українська народня думка і чого держався тодішній народний побут; з усім тим зливалося й наше життя, власне через те, що ми не були штучно відірвані від того всього хатнім вихованням і всім нашим життям» (1)
Різдвяні вітання та теплі спогади родини Косачів
Традиційні слова святкових вітань звучать і в родинному листуванні. Дух прийдешнього Різдва відчувається в обговоренні передсвяткових справ і планів, у намаганні зібратися усім разом і хоч на якийсь час забути про всі клопоти і проблеми, у привітаннях і побажаннях, а також, нехай напівжартома, - у каятті.
Леся Українка пише дядькові Михайлу Драгоманову: «Вас, і дядину, і всіх щиро цілую і кажу: «Святий вечір, добрий вечір!» (2); Осипу Маковею: «<…> бажаю Вам щастя, здоровʼя та оптимізму (з ним і само щастя мусить прийти)» (3); бабуні Єлизаветі Іванівні Драгомановій: «Милая бабушка! Поздоровляю Вас з празниками і бажаю Вам всього найкращого. Ви вже хоч ради празника простіть мене за те, що я була не дуже-то акуратна в переписці з Вами». (4)
Часто буває, що певні події запамʼятовуються завдяки несподіваним нестандартним ситуаціям. Саме таким спогадом і ділиться донька Олени Пчілки, Ізидора Косач-Борисова:
«Наприклад, мені, що виконувала ролю нового року в виді Амура, - туніку, чудові прозорі крильця, сагайдак і стріли, сандали, обклеєні золотим папером, все сама зробила. З тими сандалами була пригода: їх зробила Леся заздалегідь і сховала з іншим «реквізитом». Напередодні вистави виявилось, що їх погризли миші. Я була в розпачі, але Леся за яку годину зробила нові, такі самі гарні» (5).
Погодьтеся, описаний костюм (це - 1892 рік!), справляє враження.
Різдво в Гадячі: колядки, традиційні страви та родинні звичаї
А ще, Ізидора з теплотою згадує своє перебування в Гадячі, особливо яскраві різдвяні звичаї:
«У місті Гадячі, на Полтавщині, дуже довго зберігались стародавні колядки. Я з мамою й моєю малою тоді дочкою прожила зиму 1916-1917 рр. у мами в Гадячі, бо мій чоловік тоді був у німецькому полоні. Тоді нам було дуже приємно, як почали до нас іти колядники, та таких гарних стародавніх колядок нам співали, що я ще не чула раніш, а мама (Олена Пчілка) втішалася, згадуючи, що так ще й тоді колядували на Полтавщині, коли вона була малою. Мама в Гадячі народилася.
У Свят-вечір на вечері у нас варилися традиційні страви: пісний борщ з грибками та рибою, пиріжки печені з капустою, з рисом і рибою. Вареників у нас не було звичаю цього вечора варити, то вже звичай цей я пізнала пізніше на Поділлі, коли з чоловіком своїм проводила там Різдво (мій чоловік з Вінниччини). Також обовʼязково варили кутю й узвар з різної сушені. Кутю варили з пшениці, а не з ячменю, як то де в кого варять. До куті давали розтертого маку з медом. Кутю хрещеники носили до хресних батьків, наприклад, до нас син Миколи Лисенка Остап приносив кутю нашій мамі, що була йому хресна мама, а наш Микола (брат мій) носив до Лисенка, бо був хрещеником Миколи Лисенка. Теж приємний звичай! Прийде дитина, подасть маленький полив'яний горщичок куті, а його хресний батько чи мати обдаровують чимось. (7)
Зелений Гай: родинний затишок, випробування часу та згадка про Різдво
Влітку 1918 р. рідні і друзі ще приїздили на гостину до Олени Пчілки на її хутір Зелений Гай біля Гадяча. Ізидора Косач-Борисова згадувала:
«Цікавий то був час, приємне товариство, гарне оточення, та надходила осінь, і треба було кожному повертатися до своєї праці, до своїх обовʼязків. Сестра виїхала до Катеринослава, де працював її чоловік і вона лікарювала, я виїхала з моїм чоловіком на місце його праці на Поділля. Мама ще залишалася у Гадячі, бо затримувало редагування газети та інші громадські справи, але пообіцяла нам, що перед Різдвом конче приїде до нас, а після Нового року від нас поїде до дочки Ольги. Отже, всі гадали, що розлучаємося на яких два-три місяці, а вийшло, що я не бачилася з мамою два роки (і то які бурхливі роки!), а Ольга аж три. Ще з місяць по відʼїзді від мами ми всі листувалися, а далі почалися військові дії: і не те, що можна було відважитись на подорож, а й листування стало неможливим. <...>
«Наприкінці 1918 року Гадяч зайняли большевики, від мами відібрали Зелений Гай, ліс порубали на дрова, а будинок продали «на знос» якомусь спритному зайді <...>« (6)
Загадково-незбагненним є звʼязок людини з рідною землею, родинним вогнищем, власним дитинством. У певні моменти життя, у всіх вони свої, той звʼязок щемними спогадами, болем від непоправного чи відчуттям світла і щастя, такого простого і недосяжного, виринає з глибини душі. Ми любимо згадувати щасливі дні дитинства. Маємо можливість відчути атмосферу святкування українського Різдва, описану вже дорослими дітьми Олени Пчілки.
Джерела:
- Пчілка Олена. Спогади про Михайла Драгоманова // Україна. 1926. Кн. 2-3. С. 49-50.
- Лист Лесі Українки до М. П. Драгоманова від 21 грудня 1891 р. // Леся Українка. Повне академ. зібр. тв. : у 14 т. Луцьк, 2021. Т. 11. С. 180.
- Лист Лесі Українки до О. Маковея від 12 грудня 1893 р. // Там само. С. 250.
- Лист Лесі Українки до Є. І. Драгоманової, поч. 1895 р. // Там само. С. 338.
- Косач-Борисова І. Колодяжне (До біографії Лесі Українки) // Лариса Петрівна Косач-Квітка (Леся Українка). Біографічні матеріали. Спогади. Іконографія // Нью-Йорк – Київ, 2004. С. 166.
- Косач-Борисова І. Спогади про Олену Пчілку // Там само. С. 196.
Косач-Борисова І. Як святкували Різдво в домі Лесі Українки // Лариса Петрівна Косач-Квітка (Леся Українка)… Кн. ІІ. Нью-Йорк – Київ, 2015. С. 119-122.

«Рідний край. Газета Гадяцького земства»
свіжі випуски кожні два тижні.
Зробіть онлайн-передплату друкованої версії газети "Рідний край. Газета Гадяцького земства" та підтримайте нашу редакцію
Передплатити