- 119
- 119
Як українці створили пам’ятник Івану Котляревському
Понад 7 тисяч українців та українок з різних куточків країни — від Полтави до Львова — долучилися до збору коштів на пам’ятник Івану Котляревському. Чи знали вони тоді, що ця ініціатива триватиме понад десятиліття, викликатиме суперечки щодо місця встановлення, а кінцеву точку поставить відомий скульптор Леонід Позен?
У цій історії є все: невикористані пожертви, акторські гуляння, сотні листів до газет і навіть пропозиція зробити пам’ятник рухомим.
Ця історія відгукується і сьогодні, адже ми продовжуємо ту саму місію — зберігати та вшановувати пам'ять про тих, хто відстоював українську культуру і національну ідентичність.
Сьогодні ми закликаємо долучитися до Національного збору на пам’ятник Олені Пчілці в Гадячі. Як і Котляревський, вона була невтомною захисницею українського слова, редакторкою та громадською діячкою, яка у найскладніші часи боролася за збереження нашої мови та культури.
Ось як збирали кошти на пам’ятник Івану Котляревському понад сто років тому. Ця історія нагадує, як багато можна досягти спільними зусиллями.
Зародження ідеї встановлення пам’ятника Івану Котляревському у Полтаві пов’язано з ідеєю впорядкування могили письменника. Спочатку, одразу після смерті письменника у 1838 році, там було встановлено надмогильний цегляний памʼятник. Сама могила розташована на південній окраїні кладовища, понад дорогою, що веде на Кобеляки.
До сторіччя від дня народження поета надгробок трохи відремонтували, але цегляна кладка постійно руйнувалася і до 70-х років XIX століття пам’ятник Івану Котляревському мав дуже непривабливий вигляд.
«Привести до ладу і увічнити»: як зароджувалася ідея пам’ятника Котляревському
До Міської управи 10 січня 1881 року гласний Алексенко подає заяву:
«Кожен, кому відомі праці Котляревського, повинен співчутливо поставитися до того, щоб привести пам'ятник у порядок і тим самим увічнити пам'ять гідного письменника».
Далі, в своїй мотивації, Алексенко подає пропозицію практичного вирішення питання з переліком осіб, яких бажано було б долучити до цієї справи, а стосовно коштів – пропонує залучати гроші, отримані від показу постановок в театрі творів самого Котляревського, сподіваючись знайти відгук від глядацької аудиторії.
Його пропозиція зустріла «повне співчуття» (за висловом Миколи Дмітрієва) і Дума винесла постанову від 26 березня 1881 року про виділення 100 рублів на ремонт пам'ятника. Памятник оштукатурили і поставили дерев'яну огорожу, пофарбовану білою фарбою… і все! Витрачено було всього 53 рублів, а залишок 47 рублів склав початковий фонд для увічнення пам'яті Котляревського.
Того ж року, заїжджий актор Новіков пропонує влаштувати два гуляння в Міському саду і половину вилучених коштів передати на ремонт пам'ятника:
«Належачи до шанувальників незабутнього творця зразкових драматичних п'єс малоросійською мовою, я хотів би зі свого боку, в міру сил своїх, сприяти тому, щоб пам'ятник на могилі Котляревського був відновлений і щоб таким чином нагадування про великого поета та громадянина Полтави (чим вона має право пишатися) не стерлося б часом для очей, як за його безсмертним творінням ні на віки не зітреться пам'ять про нього і поклоніння його таланту в серцях і душах всього освіченого світу», – писав у зверненні Новіков.
Успіх цих гулянь був значним, бо при вартості вхідного квитка 25 копійок половина зібраних коштів склала 350 рублів 11 копійок. Але і ця сума залишилася невикористаною!..
Актор поїхав, а полтавці тимчасово задовольнилися проведеним ремонтом.
«Обов’язок покласти початок»: перші рішення та підтримка
І нарешті, у 1891 році з'являються публікації у місцевій пресі, а потім і в «Елисаветградском Вестнике» про вкрай сумний стан пам'ятника та порушується питання не тільки про його заміну на могилі, а й встановлення окремого пам'ятника на одній із площ міста Полтава.
Підтримка надійшла від організації театральних вистав зі зборами коштів на пам'ятник. Перша сума – 80 рублів надійшла з Одеси, потім – з Миргорода 35 рублів.
Але майже до 1894 року ідея реалізовувалася дуже повільно, проте вона увійшла в земські сфери і на одному зібранні земство асигнувало 1000 рублів і, як наслідок, в березні 1894 року Міською управою був підготовлений вмотивований доклад на засідання Думи, де піднято питання встановлення пам'ятника Котляревському:
«Відносячись до участі в пам’яті свого громадянина, громадського діяча і родоначальника малоросійської сцени і народної літератури, Управа немає сумніву, що Міська Дума разом з нею, в якості представника населення, визнає своїм довгостроковим обов’язком положити початок споруженню пам’ятника Котляревському в самому місті».
В докладі також пропонувалося:
1) дозволити підписку на збір коштів в межах Полтавської і Чернігівської губерній;
2) місцем для пам’ятника обрати Петровську площу;
3) отримати погодження від Губернської Земської Управи на використання асигнованих 1000 рублів та просити Управу взяти участь в обговоренні проекту пам’ятника разом з Міською Управою;
4) виправити пам’ятник на могилі;
5) відрахувати у вигляді пожертви відому суму і внести її в додатковий кошторис.
Пам’ятник Івану Котляревському: роль Управи та Міської Думи у його спорудженні
31 березня того ж року Дума остаточно погодила всі пропозиції і в травні було направлено клопотання до губернатора, яке розглядалося майже рік!
Нарешті 16 травня 1895 року, на додатковому засіданні Думи, голова повідомив, що клопотання про підписку може бути задоволене лише в межах Полтавської губернії. Це обмеження було прийнято і 2 серпня голова повідомив, що Міністерством внутрішніх справ дозволено підписку на спорудження пам’ятника Івану Котляревському у Полтаві.
Чернігівська Міська управа після рішення про обмеження також подавала клопотання про дозвіл на підписку, але їхнє клопотання було відхилено.
Читайте також:
