Як українські жінки творять своє бджільництво

Ганна: Я переїхала до Гадяча після закінчення університету в пошуках роботи. Не знайшовши нічого, вирішила піти навчатися в школу бджільництва, щоб чимось себе зайняти. До цього я була знайома із бджолами, адже мій дідусь мав неве- личку пасіку і я в дитинстві спостерігала, як він на ній працював.

От і вирішила більше дізнатися про бджіл. Почала навчання у жовтні 2011 року, група вже була сформована, але ще можна було приєднатися, що я і зробила. Хоч пропустила перший місяць навчання, але швидко все наздогнала, перечитала всі доступні тоді мені книги, «замучила» всіх викладачів – так захопив мене світ бджільництва.

Коли навчалася, ми дуже активно їздили у Національний науковий центр «Інститут бджільництва імені П.І. Прокоповича» у Києві, проводили різні форуми, конференції. І у нас, і в Києві, працювало багато досвідчених науковців, які ділилися цінними знаннями і напрацюваннями. Тоді я вирішила – якщо не знайду роботу в педагогіці, то буду займатися бджільництвом, адже, як говорить Наталія Дмитрівна (в.о.директорки ДНЗ «Гадяцьке аграрне училище» - прим.авт.), «банка меду – шматок хліба».

Мені дуже пощастило із моїм керівником практики, це був Віталій Іванович Деркач. Я називаю його своїм «батьком у бджільництві». Після навчання я навмисне шукала таку пасіку, де могла б дійсно спробувати всі свої теоретичні знання на практиці, де мені все покажуть, навчать. Так я потрапила у Дібрівку, де отримала не лише якісні практичні вміння, а й прекрасного наставника у пасічних справах. Навіть після закінчення практики ми ще довго зв’язувалися і консультувалися одне в одного — я в нього з практичних порад, а він іноді запитував у мене «як сучасна література пише».

А згодом після навчання, мені запропонували працювати в нашому училищі. Так мої бажання працювати за освітою і займатися бджільництвом поєдналися — і зараз я тут.

Валентина: Я закінчила Полтавський педагогічний університет. Спочатку працювала в Полтаві у школі, а потім пішла в декретну відпустку. І ми з чоловіком переїхали сюди до батьків. Потім пошуки роботи привели мене в «школу бджільництва», адже Ганна Василівна саме пішла у декретну відпустку і шукали працівницю на її посаду. Мені було трохи незвично, бо до цього я чомусь думала, що пасічники — це дідусі, які вже на пенсії, і займаються бджолами, бо мають вільний час і власні садки. І у мого дідуся була пасіка, але все що я пам’ятаю – це аромат воску в літній кухні.

А ось коли я прийшла сюди, то була дуже здивована, що бджолами займаються не лише дідусі, а люди різного віку і статі. І що бджільництво — це насправді, дуже багатогранна галузь. У пасічників стільки різних організацій, товариств, гільдій, об’єднань, стільки проводиться форумів, виставок – і це неймовірно цікаво й захоплює. Тож «затягнуло» і мене. Спочатку я більше дивилася, які люди цим займаються, було цікаво, що пасічникують жінки і чоловіки не лише різного віку, а й різних основних сфер діяльності.

Тож мені дуже приємно, що і я тепер серед цих людей. Я ще маю невеликий досвід, але тішуся, що консультуюся з колегами все менше і моя маленька пасіка потроху збільшується.

Проблеми та складнощі пасічниць

Ганна: Ні, в мене думки покинути бджільництво не було, але коли в мене з’явилася донечка і вона забирала увесь мій час, то були побоювання, як я буду працювати з бджолами далі. Постійно хвилювалася, як там мої «дівчатка» без мене? Я дуже рідко до них приходила, не відкачувала меду. Думаю, їм було тяжко, та вони не сердяться (сміється – прим. авт). То це, мабуть, був найскладніший період.

А якщо говорити, що найскладніше для жінки, то у моєму випадку – це перевезення пасіки на поля. Оскільки я живу в місті і тут немає такої медоносної бази, як поза ним, то свої бджолині сім’ї, їх у мене зараз 13, я вивожу кожного сезону, адже, як казали старі люди, «якщо хочеш меду – за ним треба їздити». Тому організувати транспорт, знайти людей, перевезти, розставити пасіку в полі, а потім восени так само забрати – це досить трудомісткий процес і важкий фізично. А якщо пасіка чимала, то в процесі викачування меду теж не обійтися без помічників: привезти медогонку, інше обладнання, забрати ємності з медом – це теж фізично важко для мене.

Валентина: В мене таких проблем нема, як у Ганни Василівни, адже моя пасіка стаціонарна і майже вдвічі менша, ніж у колеги – я маю 8 сімей. Пасіка розміщена у моєї мами в садку на крайній вулиці від поля. Тому транспортувати її нікуди не треба. Найбільші мої проблеми — це потрави полів, які бджоли відчувають дуже швидко. А в перший рік, коли я завела бджіл, то в мене була одна дуже зла бджолина сім’я і я, працюючи з цим вуликом, частенько кидала свої інструменти й тікала від бджіл через увесь садок. То тоді було важко працювати. А ще я досі не можу звикнути, як боляче жалять бджоли, особливо в пучки пальців. Та це мене не зупиняє і я планую й надалі займатися бджільництвом.

Донечки - найкращі помічниці бджолярок

Ганна: Мій чоловік легко погодився, сказав: «Якщо хочеш – заводь», але одразу попередив, що він займатися цим не буде. Зараз у нього своє господарство, але коли має час мені допомогти, то збиває рамочки, вибраковує їх, оснащує дротом чи ще щось робить. І дуже допомагає із перевезенням пасіки, можна сказати, що це основна його робота в моїй пасіці. Я за це дуже йому вдячна.

Донечка теж іноді допомагає, але коли в неї є настрій. Вона ставиться до пасіки, як до гри, і я її ніяк не примушую допомагати. В неї є свій дитячий костюм, вона багато знає про бджіл, іноді подає мені рамки чи якісь інструменти.

Валентина: Моя сім’я теж підтримала моє рішення зайнятися бджолами, а зараз вони і є мої найкращі помічники. Чоловік найперше допомагає тим, що не заважає (сміється – прим.авт), та й часу в нього немає, адже має свою фермерську справу. Але коли треба, то, звісно, допомагає, наприклад, у викачуванні меду. У нас іноді ціла конвеєрна лінія працює: я дістаю рамки з вуликів, доня переносить їх у літню кухню, чоловік очищає і поміщає в медогонку, а моя мама крутить медогонку і викачує мед.

Мама моя постійно контролює, щоб у бджіл завжди була чиста вода і в достатній кількості. Донечка Лілія вже близько 4 років самостійно навощує рамки. («Це весело!» — вигукує Лілія, яка сидить неподалік від нас – прим. авт). Ліля, як і кожна дитина, боїться бджіл, але коли я називаю її «моя помічниця» або «пасічниця в четвертому коліні», то гордо задирає носа.

«Через 4 роки після загибелі останньої бджоли – загине людство» - Альберт Ейнштейн

Валентина: Так, на сьогодні це є, мабуть, найбільшою проблемою. У аграріїв існують різні види препаратів, але найбільш небезпечні для бджіл – це інсектициди, які вносяться для боротьби з комахами-шкідниками. Потрава бджіл пестицидами є бідою не однієї чи декількох людей, це проблема всього суспільства. Пестициди пов’язані короткостроковими та довгостроковими наслідками для здоров’я людини, включаючи підвищений ризик розвитку раку та порушення репродуктивної, імунної, ендокринної та нервової систем організму. Вплив пестицидів може надходити через їжу (фрукти, овочі, рослини що вбирають шкідливі речовини), забруднену питну воду або повітря, яким ми дихаємо. Бджоли – це своєрідний індикатор екології. Вони вразливіші від людей, тому гинуть, а людський організм отруюється цими речовинами.

Ганна: Хочу звернути увагу — іноді можна побачити чи почути про конфлікти між фермерами і пасічниками. І зазвичай, все зводиться до взаємних погроз і звинувачення кожної сторони у втраті доходу. Але хочу зауважити кілька моментів. Перше, що справді, й поле, і пасіка – це для когось і бізнес, і хобі, і заробіток. І якщо гине пасіка, то це велика втрата для бджоляра, як і для фермера, у якого куль- тура не дала очікуваного врожаю. Друге, що бджоли і урожай – це взаємозалежні речі, адже без бджоли не буде якісного запилення і плодоносіння рослин, а без цвіту різних рослин, у тому числі і культур, не буде меду й інших продуктів бджільництва. І третє, просто задумайтеся, якщо від обробки полів гине комаха, то як це впливає на нас? Що вдихаємо ми і наші діти, що осідає на шкіру?

У селах люди влітку особливо часто скаржаться на задуху, алергію чи гіркоту в роті. І іноді це напряму пов’язано саме із обробкою полів. А першим індикатором була бджола.

В чому полягає цінність бджоли

Ганна: Бджоли роблять найважливішу роботу – запилюють рослини. Отже, якщо зникнуть бджоли, то зникнуть врожаї, а відтак через деякий час людство відчує дефіцит продуктів. Звичайно, є інші комахи, які теж запилюють рослини, але цього недостатньо.

Валентина: Великі фермерські господарства, які займаються, наприклад, плодовими садками, часто співпрацюють із пасічними володіннями, адже відомо — якщо біля садка розмістити хорошу пасіку, то врожай буде значно більший.

А ще вже відомі випадки, коли люди працюють замість бджіл, тобто штучно запилюють дерева. Це, здається, у Китаї є така практика. Тож сподіваюся, що люди потроху усвідомлять важливість бджіл в екосистемі і будуть цінувати і берегти цих комах все більше.

Про стан, проблеми та перспективи бджільництва в Україні

Ганна: Можна сказати, що до повномасштабної війни бджільництво в Україні було на стабільно високому рівні. Ми входили у п’ятірку лідерів із експорту якісного меду у світі. У нас стрімко збільшувалася кількість бджолярів-підприємців, які розвивали всі сфери бджільництва. Крім того, з’явилася велика кількість підприємств, які виготовляють спеціалізоване обладнання і воно нічим не поступається закордонному. Якщо раніше ми мріяли купити сербську медогонку або лінію німецького виробництва, то тепер є можливість придбати не менш якісні товари вдома, а ще й підтримати українського виробника.

Війна, звичайно, знизила ці темпи розвитку. Багато пасічників і пасічниць опинилися на фронті, але українське бджільництво не занепадає. Міністерство аграрної політики теж намагається підтримувати цей процес. Ще в 2021 році теперішній виконуючий обов’язки міністра Тарас Висоцький був у нашому навчальному закладі, і мені здається, що цей візит також дав поштовх до активнішої підтримки. Адже після цього при міністерстві була створена робоча група, яка працювала над удосконаленням закону України «Про бджільництво». Певна законодавча база вже була, але вона і зараз потребує вдосконалення, щоб підлаштувати її під європейські стандарти і покращити відносини бджолярів із державою, фермерами та полегшити процеси експорту продукції.

Наш навчальний заклад також входить до цієї робочої групи при міністерстві і щотижня ми беремо участь у обговореннях та вирішенні різних питань і пропозицій. Це повільний процес, але він є. Коли поляки блокували ввезення різних товарів на кордоні, то саме представники ГО «Спілка пасічників України» одними із перших поїхали туди з документами і доказовою базою, що наш мед не фальсифікований, відповідає всім європейським стандартам та аналізам, і таким чином добилися дозволу на перевезення меду в країни Європи.

Валентина: Варто зауважити, що серед пасічників України існує певна дружба, взаємопідтримка і взаємовиручка. І це помітно на всіх рівнях спілкування і співпраці.

Розвиток бджільництва в умовах війни

Ганна: Сьогодні, навіть в умовах війни, в Україні дуже активно розвивається промислове бджільництво, тобто масове, коли в одного пасічника чи пасічниці багато сімей. І зараз доступними є різні грантові проєкти на розвиток цього бізнесу. Вони допомагають придбати дороге обладнання для покращення великих об’ємів роботи на пасіці. Самостійно людині треба досить довго збирати кошти, а за допомогою грантів вже багато таких підприємців значно вдосконалили свої пасіки і роботу на них.

Валентина: Хочу поділитися враженнями від поїздки у Німеччину. Восени минулого року нашому колективу випала нагода відвідати одного німецького пасічника. Нас дуже гарно там зустріли і провели цілу екскурсію на його повноцінному бджолиному підприємстві. Мене вразило найперше, що його велетенський будинок стоїть посеред поля, і цей пасічник живе там разом із дружиною. І також просто в будинку в них різні цехи з переробки продуктів бджільництва, а бджолиних сімей у нього понад 300. Усе обладнання новеньке, автоматизоване, і вони із дружиною обходяться самі, без помічників. В минулому це подружжя звичайних працівників: він – слюсар, а дружина — медсестра. Все пасічницьке обладнання придбане на грантові кошти. Він платить чималий податок, але забезпечивши себе і дружину робочими місцями, має можливість виготовляти якісну крафтову продукцію та розвивати власну справу. А продукцію вони продають у магазинчику, який знову ж таки, розташований на їхньому виробництві. Сподіваємось, що найближчим часом українські пасічники матимуть таке ж обладнання для роботи, адже грантова підтримка набуває все більших масштабів.

Кожна людина знайде справу до душі – варто лише спробувати зануритися у світ бджільництва

Валентина: Хочу знову наголосити, що бджільництво — це не просто процеси обслуговування бджолиних сімей і збирання меду. Насправді це дуже багатогранна сфера. Тут є стільки видів взаємодії із бджолами і продуктами бджільництва, що кожна людина може знайти для себе цікаве заняття. Можна займатися селекцією бджіл, отримувати маточне молочко чи бджолину отруту, готувати медівки різних видів і смаків, солодку продукцію, таку як крем-меди чи мед із горішками, виготовляти мазі, креми, настоянки для оздоровлення, займатися апітерапією, зеленим туризмом і багато-багато іншого.

Тому кожному і кожній, хто б у мене запитав, я б однозначно рекомендувала спробувати зануритися у світ бджільництва. І не маю сумніву, що людина щось цікаве для заняття чи споживання обов’язково б знайшла.

Ганна: Так, я абсолютно згодна з Валентиною Сергіївною. Лише хочу додати, що для себе я зрозуміла, що заняття бджільництвом — це стан душі. Це професія, яку обирають за покликом серця. Не можна працювати з бджолами, якщо ти щиро їх не любиш. Не готова говорити про великі промислові масштаби, але коли ти маєш свою любительську пасіку і приходиш туди працювати, коли спостерігаєш за цим окремим маленьким, але таким життєво важливим для всього людства процесом, коли усвідомлюєш величезні масштаби роботи маленької бджоли, вдихаєш аромати воску, меду, прополісу – ти просто відключаєшся від усіх проблем, від всього навколо. Це як медитація. Ти стаєш обережною і уважною, намагаєшся не нашкодити жодній тендітній комасі й непомітно втрутитися у їхній налагоджений процес, щоб перевірити щось, допомогти, підгодувати чи взяти меду. Я це все дуже люблю!

Валентина: Ганна Василівна так гарно про це все розповіла, що мені аж закортіло сьогодні попрацювати на пасіці! Але найкращі місяці — це травень - червень. Бджоли не голодні, абсолютно не злі, зайняті збором нектару, тож можна спокійно насолоджуватися цими процесами. Або як я ще полюбляю взяти чашечку ароматного трав’яного чаю з медом, сісти на гойдалці в садку і спостерігати, як працюють мої дівчатка. Це мій відпочинок.

Від авторки

Згадалися і мені спогади, пов’язані з дідусевою пасікою. По-перше, я тоді зовсім не розуміла, чому дідусь щодня може подовгу сидіти на пеньочку біля пасіки і просто спостерігати за бджолами. Мені видавалося це дуже нудною справою, а ще більше неприємною, адже бджіл я боялася страшенно (і боюся досі). Та якось мені закортіло з’їсти грушку, а найсмачніше плодоносила деревина у самому кінці пасіки. Я попросила в дідуся принести мені одну грушку, але дідусь вчинив інакше.

І що ви думаєте?! Я з гордо піднятою головою дещо тремтячими ногами пішла просто перед льотками вуликів по груші і жодна бджола мене дійсно не вжалила! Чи то так спрацювало самонавіювання, чи то був період коли бджоли були не злі і чимось зайняті, але я відбулася легким переляком. Та все ж таки більше не пам’ятаю, щоб вдавалася до таких витівок.

До знайомства з Ганною Драюк та Валентиною Ященко я, як і багато моїх знайомих, вважала, що пасічникування — це суто чоловіча справа і що я, враховуючи мій страх перед бджолами, добровільно ніколи не підійду до вулика, але історії наших сьогоднішніх героїнь вкотре доводять, що для жінок немає нічого неможливого!

Матеріал створений у співпраці з Волинським прес-клубом