Публікується в Гадячі з 1906 року
«Бажання ясне — мислити, творити, живиться силою думок цілючих і правду й боротьбу благословити!»
Олена Пчілка
0
( 1000 )
Середа, 17 Квітня 2024 року
Якщо не я, то хто?
Якщо не я, то хто?

Якщо не я, то хто?

Інтерв'ю з Юлією Колінько

З Юлією Ковінько ми знайомилися, обговорюючи її бачення роботи в ГО «Рідний край — Гадяччина». Вона нещодавно повернулася із Вільнюса, де займалася волонтерською діяльністю. Дівчині 21 рік, вона режисерка за професією, співпрацювала з литовським продакшеном для створення продукту для Netflix, досконало володіє багатьма мовами і хоче розбудовувати Гадяч.

— Юліє, де ти народилася?
" Народилася я тут, у Гадячі. Закінчила першу школу (зараз Гадяцький ліцей №1 ім. Олени Пчілки – прим. авт.), а потім вступила до університету Карпенка-Карого (Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого – прим. авт.) на спеціальність режисура кіномонтажу. "
— Чому вирішила обрати саме цю професію?
" Для мене це трішки була дилема, тому що в 11 класі я не могла зрозуміти, що хочу від життя. Це цілком природно для 11 класу. У мене було багато мрій. Я хотіла стати і археологом, і архітектором, а знань із точних наук було недостатньо. І тут я згадала, що колись займалася монтажем та задумалась: «А що в нас з університетами в Україні?» І знайшла університети Поплавського і Карпенка-Карого. Вирішила подавати документи в Карпенка Карого. Я була звичайна дитина з Гадяча. У червні я вступила "
— Як ти потрапила за кордон і чим там займалася?
" Мій від‘їзд за кордон пов`язаний з початком повномасштабного вторгнення, але я сказала собі, що їду туди не як біженець і виплати мені не потрібні. Я приїхала до Вільнюса з розумінням того, що я можу поїхати за кордон і допомогти своїй країні звідти. Попри це волонтери мені навіть на мобільний телефон писали: «Прийдіть, заберіть свій продуктовий набір». У ньому було 10 кілограмів їжі. Мені було соромно йти на пункт видачі, адже розуміла, що приїхала сюди не за цим і що можу себе прогодувати. Обрала Вільнюс тому, що там вже були мої друзі. Я розуміла, що мені буде краще в країні, де є люди, які знають мою мову і можуть мене підтримати. Ми влаштовували різні просвітницькі заходи для литовців про українську культуру, українську кухню, нашу спадщину. Ставили вистави, робили маски, костюми. Виступали перед парламентарями, депутатами. Ми зібрали близько 200 тисяч гривень, які згодом передали фондам «Повернись живим», Сергія Притули та «Госпітальєри» "
— Ти гарно розмовляєш українською мовою, без русизмів і суржику. Що спонукало тебе так відшліфувати своє усне мовлення?
" У будь-якому випадку я вже пов`язала своє життя з культурою і буду працювати в ній у майбутньому. Я усвідомлюю, що потрібно доносити людям важливість користування українською мовою. Не російською чи суржиком, хоча суржик – це теж непогано. Однак я вважаю, що якщо ти працюєш у медіа, то ти зобов`язаний розмовляти українською мовою. Люблю читати книги щодо своєї спеціалізації, книги по психології, художню літературу. Наприклад, Макс Кідрук дуже гарно та складно пише, хочу так само навчитися керувати словом як він (Максим Іванович Кідрук – український письменник, автор романів «Доки світло не згасне назавжди», «Де немає Бога», «Зазирни у мої сни», «Не озирайся і мовчи», «Жорстоке небо», «Твердиня», а також низки тревелогів, за освітою інженер-енергетик – прим. авт.). "
— Що це був за проєкт з очима захисників?
" Моя сильна сторона – це працелюбність. Я не втомлююся і докладаю багато зусиль, щоб завершити справу, якою горю. До того ж, я доволі креативна, можу створювати нестандартні роботи. Крайній проєкт, яким я пишаюся, – це відео з моїми малюнками, приурочене до 24 лютого, як певна рефлексія того, що відбувалося. Там були очі захисників, близько 170 малюнків. Це відео побачили дівчата з Асоціації захисників «Азовсталі» (Асоціація родин захисників «Азовсталі» – організація, створена 2022 року родинами захисників усіх підрозділів, які обороняли «Азовсталь» – прим авт.). Ми об‘єдналися, і вони запустили мерч із цими малюнками. Ми продавали їх у Вільнюсі і зібрали близько 30 тисяч гривень. Я розумію, що якби не моя працелюбність, то моя творчість не принесла б певну грошову допомогу цій Асоціації. Робота зайняла 3 тижні по 12 годин щодня. Але це того вартувало. Багато цивільних та військових писали мені, дякували. Одне з повідомлень мене вразило до сліз. Його написала військова, яка була на «Азовсталі» та в російському полоні. «Дякую за це відео, мене після полону мало що торкає, але ці очі – справжні Очі Війни, саме такі я бачила в окопах та на «Азовсталі» "
— Чим молодь у Вільнюсі відрізняється від молоді у Гадячі?
" Молодь у Вільнюсі не боїться засудження. Наприклад, на початку ми, українські студенти, боялися показувати свої монтажні роботи, адже був страх, що ми отримаємо слова осуду на свої роботи, тому що їхня кіноакадемія і наш університет — це небо і земля. Потім ми усвідомили, що все добре і що ми також чогось вартуємо. Литовці не бояться, вони знають собі ціну. Вони мають баланс «робота – життя». Вони поважають себе. Нам дуже цього не вистачає. Тому що це наш менталітет, певною мірою пов’язаний з нашою економічною ситуацією. Ми працюємо за безцінь і повністю віддаємося роботі, забуваючи про сім`ю. Їхні люди дивляться навколо себе, дуже багато подорожують. А в нас є люди, які не були в Полтаві і поїхати туди для них – свято. Це дуже сумно. "
— Чому повернулася в Гадяч?
" Свої стіни рідніші. Незважаючи на те, що я знаю литовську і мала можливість залишитися в Литві, я повернулася до України і усвідомила, що там мені не дадуть більше знань, бо поки я під стелею своїх можливостей. Тому від навчання я беру перерву і повертаюся до Гадяча, тому що я розумію, якщо не я, то хто? Є така організація «Будуємо Україну Разом (БУР)» – це їхній слоган. Ці слова мені дуже відгукуються всередині та мотивують. Україну потрібно відбудовувати. Перемога обов`язково буде в майбутньому. Але нам вже потрібно вкладатися, щоб люди, які повертатимуться з фронту та з-за кордону, мали гідні умови. І поки у мене є можливість, я буду цим займатися. "

Автор статті

Стрічка звісток

Ковальов Віталій
Новікова Світлана
Новікова Світлана
Пинчук Віталіна
Газета