Яна Павлюк: «Оточення формує нас на 50%, а решта — це наша відвага бути собою»

«Я створюю контент для українців у Великій Британії»

— Яно, ти поєднуєш у собі багато професійних ролей. Як ти сама їх визначаєш?

— Моя діяльність зараз тримається на трьох «китах». Перша роль — сценаристка: створюю контент для українців у Великій Британії, від бізнес-проєктів до юридичних тем. Друга — копірайтерка: у цій сфері я вже два роки, працювала з найрізноманітнішими нішами — від кондитерських до одягу.

Третя і дуже важлива для мене роль — журналістка. Буквально перед нашим інтерв’ю я отримала повідомлення, що вийшов лютневий номер журналу “Foxy Lit” з моїм матеріалом. Також я долучилася до видання “MoreCulture”.

— А як щодо нових технологій у твоїй роботі?

— Раніше я була скептиком, але зараз активно опановую штучний інтелект. Журналістика — це про гнучкість. Щоб відчувати клієнта на 100% і бути креативною, потрібно використовувати всі сучасні інструменти. Тепер для мене це не просто технічне завдання, а можливість постійно змінювати формати та бути в тонусі.

«Для мене це насамперед шанс відкритися»

— Ти була активною учасницею тренінгу з лідерства. Що тобі дав цей досвід?

— Для мене це насамперед шанс відкритися. За останні три з половиною роки я трохи відвикла від живого спілкування, а тут — нові знайомства, фахівці з моєї сфери. Я нарешті відчула впевненість відкрито говорити про те, де навчаюся,  чим займаюся та про що мрію.

Особливо цінними були поради менторки Валентини Пелюхні та Ваша підтримка, Світлано. Уявіть: лише півтора року тому на парах із «Режисури видання» ми з викладачкою розбирали роботу вашого видавництва «Рідний край. Газети Гадяцького земства», а тепер ми знайомі особисто! Тоді це була лише назва в навчальній програмі, а сьогодні — особисте знайомство, яке надихає на власні звершення.

— На тренінгу ти прицільно цікавилася темою реєстрації ФОП. Це вже на часі?

— Так, практична сесія про власну справу, яку проводила Віталіна Пинчук,  вирішила моє давнє питання. Один із роботодавців пропонував офіційну співпрацю через ФОП, і саме на тренінгу я знайшла відповіді, як це працює. Поки що я поставила це питання на паузу через рівень доходу, але тепер маю чіткий алгоритм на майбутнє. Моя власна справа — це історія про успіх без «рожевих окулярів»: зі стабільним доходом, але насамперед — за професійним покликом.

«Мені подобалася їхня “трушність” і легкість»

— Твоя активність вражає. Чи завжди ти була такою відкритою до світу?

— Мій шлях почався в Полтаві, де я народилася у великій родині вчителів. Мама, тато, бабусі, тітка — майже всі педагоги! Через мою інвалідність мене не взяли до дитячого садка, тож до самої школи мною опікувалися бабусі. Моя творча жилка — саме від бабусі Любові Миколаївни Мордвяник, філологині за фахом і покликанням.

У школі спочатку було непросто: у першому класі порозуміння з однокласниками було майже на нулі. Але згодом усе налагодилося. Я завжди більше товаришувала з хлопцями — мені подобалася їхня «трушність» і легкість. Ми могли і математику разом списати, і навіть до кабінету директора на кріслі колісному «прогулятися». Це було звичайне, по-справжньому щасливе шкільне життя

«Це не про обмеження — це про інший шлях реалізації»

— Навчання, робота, та ще й розробка логотипа для рідного факультету. Як ти все встигаєш?

— Справді, зараз я розробляю логотип для свого факультету гуманітарних і соціальних наук Луганського національного університету імені Тараса Шевченка . Головне — це правильний розподіл часу і підтримка викладачів. А ще — вміння вчасно «перемикатися». Іноді треба просто поїхати до близьких на два дні, вимкнути телефон і побути «маленькою дівчинкою», щоб відновити ресурс.

— Ти згадувала про свою особливу місію. У чому вона полягає?

— Я сформулювала її для себе минулого року: надихати людей власним досвідом. Саме через творчість мені найлегше розкриватися і доводити, що інвалідність — це не про обмеження, а про інший шлях реалізації.

У нашому суспільстві досі панує стереотип: якщо ти маєш інвалідність чи пройшов війну, то твоє життя має стати «невидимим», а двері ресторанів, кінотеатрів чи активної спільноти для тебе нібито зачинені. Я хочу це змінити. Моя мета — показати, що ми є, ми активні, ми маємо право на простір і ми насамперед — професіонали.

«Не “успішний успіх”, а справжнє життя»

— Що для тебе є мірилом успіху сьогодні?

— Це можливість реалізуватися у справі, яку любиш, бути фінансово незалежною та подорожувати. Але успіх — це не лише про «успішний успіх» з картинки. Це шлях із поразками, відмовами та роботою над собою. А ще — це знайти свою кохану людину, того, хто доповнить твій світ.

— Твоя книжка, яку ти зараз пишеш, — вона про це?

— Це буде ліричний роман або збірка оповідань, багато в чому автобіографічна. Вона про те, як знайти себе, поєднуючи творчість і сильні почуття. Зараз обираю між двома назвами: «Віра в кохання» або «Віра у справжніх». Останній варіант мені дуже відгукується. Здається, саме віра у справжнє і веде мене вперед.

— Що б ти порадила дівчатам, які сумніваються у власних силах?

— Не бійтеся шукати своїх людей і вивчати себе. Тільки зрозумівши власну природу, ви зможете донести важливі сенси до інших. І дайте собі час на адаптацію — не все виходить одразу, і це нормально.