- 219
- 219
Ювілей драми: «Лимерівна» Панаса Мирного — 133 роки на сцені
Театр як голос епохи: чому Панас Мирний звернувся до драми
Панас Мирний більш відомий шанувальникам його творчості як майстер прози. Однак у творчому доробку письменника є чимало драматургічних творів.
Обмеження Емського указу сприяли бурхливому розвитку українського театру: що не можна було надрукувати – можна сказати зі сцени. Тож наприкінці 1881 року український професійний театр здобував усе ширше і ширше визнання.
На українській сцені діяли найталановитіші, найяскравіші особистості того часу: Марко Кропивницький, Михайло Старицький, Іван Карпенко-Карий, Панас Саксаганський, Микола Садовський, Марія Заньковецька.
Широкий театральний рух, бідність репертуару й невдоволення письменника тим, що в драматичній літературі того часу все зводилося лише до опису побуту й господарювання українців, без порушень соціальних мотивів, спонукали Мирного взятися за драматургію.
«Взявся ж за цю справу тому, що побачив хибний напрямок нашої (хохлацької) драматичної літератури, що пробавляється чи старовиною (Котляревським, Квіткою), чи кривлянням. Мені хотілося звернути думку письменників на серйозні сучасні теми», – так пізніше пояснить своє захоплення драматургією Панас Якович у листі до нареченої, Олександри Михайлівни Шейдеман.
Протягом усього життя Панас Мирний виявляв не просто цікавість до театру, а захоплювався ним, був особисто знайомий із багатьма видатними діячами театрального мистецтва, часто приймав їх у своєму домі. 16 квітня 1889 року він одружився з Олександрою Шейдеман. Молоде подружжя було закохане в театр і часто його відвідували.
Коли в Полтаві у 1890 році відбулася вистава «Наталка Полтавка» за участю Марії Заньковецької, зачарований її грою Панас Мирний підніс актрисі рукопис своєї п’єси «Лимерівна» з дарчим написом
«Високоталановитій Марії Костянтинівні Заньковецькій присвячує здивований автор, не знаючи, як і чим дякувати за ті незабутні години, які довелося звідати від її чарівничої ігри».
«Лимерівна» Панаса Мирного: заборони, редакції і Франкова підтримка
Спочатку «Лимерівна» була написана як романтична п’єса, яку автор сам безжально розкритикував. Пізніше Панас Якович візьметься за її переробку і почне розгортати тему на історичному матеріалі. Провівши дві редакції над текстом нової п’єси, він направить остаточний варіант брату Івану в Київ для обговорення.
Київське схвалення побудить Мирного у 1884 році на нову редакцію продовження драми («У черницях»). Обидві частини вийшли майже одночасно (осінь 1883 – початок 1884 року). Можна припустити, що автор задумував дилогію чи трилогію, бо існує ще й план третьої драми, пов’язаної з двома першими – «На Запоріжжі», але він датується десь 1905 роком.
У рукописі «У черницях» письменник засуджує панство й лицемірну мораль православної релігії. Ці теми не були зрозумілі сучасникам і значно випереджали час, тому рукопис до друку не подавався. Із листів Василя Горленка відомо, що цей рукопис письменник читав друзям і рідному брату Івану, але слухачі переконали автора в неможливості публікації п’єси в тодішніх умовах ні в Російській імперії, ні за кордоном. Тому п’єса не мала ні чистової редакції, ні продовження.
Наприкінці 1885 року Василь Горленко переконує Панаса Мирного в необхідності видати свої твори двома книжками. До другої увійшли драматичні твори: «Перемудрив» і «Лимерівна». П’єси подавалися до цензури розрізнено, тому доля п’єси «Перемудрив» виявилася щасливішою: її дозволено. «Лимерівна» ж була «безумовно заборонена».
Письменник надіслав один примірник «Лимерівни» Франку у Львів, а другий хотів направити до Петербурга чи до Одеси, де на цензуру було легше.
Прогресивна українська інтелігенція, зустріла «Лимерівну» схвально, надавши п’єсі як сценічного, так і друкованого життя. Іван Франко планував додати її до журналу «Поступ», а також однойменного альманаху, але ці видання здійснити не вдалося. Далі Франко пропонує її до альманаху віденського товариства «Січ». У 1889 році драма проходить через театральну цензуру, а в кінці 1892 року Іван Франко опублікував її у журналі «Зоря», а також окремою відбиткою.
Марія Заньковецька та сценічне життя забороненої драми
Долю п’єси «Лимерівна» довелося вирішувати Марії Заньковецькій. Цьому сприяло її близьке знайомство з Панасом Мирним у 1890 році. Завдяки широким зв’язкам, Марія Костянтинівна зуміла провести подаровану драму через театральну цензуру і в серпні 1891 року отримати цензурний дозвіл на її постановку. Трапилися й незначні непорозуміння між автором та артисткою щодо сценічних змін у тексті, та дискусія скінчилася цілковитою взаємною згодою.
«Прочитавши переробку, я, на превелику свою радість, повинен зізнатися, що даремно я мав ревниве почуття… і що такою переробкою 5-го акту, яку зробили Ви, п’єсі додана велика сценічність, а розв’язці – трагічний кінець. …Дуже шкодую за непорозуміння, що вийшло між нами, і сподіваюся, що цим поясненням воно буде назавжди поховано. Завжди Вас щиро шануючий О. Рудченко».
А вже в жовтні 1891 року Заньковецька запросила автора на прем'єру п’єси до Курська. Але через службові справи Панас Мирний не зміг її відвідати. Найвірогідніше, що «Лимерівна» вперше була поставлена в Петербурзі в грудні 1891 року, де в Панаєвському театрі проходили гастролі трупи Садовського. Виставу бачив театральний критик Суворін і високо оцінив у своїй рецензії як саму п'єсу, так і гру Марії Заньковецької. З того часу «Лимерівна» міцно увійшла в репертуар актриси.
А в квітні 1892 року «Лимерівна» була презентована полтавському глядачу. Роль Наталі, головної героїні п’єси, виконала неперевершена Марія Костянтинівна Заньковецька. Саме тоді й відбулася зустріч автора зі своєю героїнею.
На полтавській сцені вистава пройшла з великим успіхом: шквал овацій і вигуки публіки «Автора! Автора!». Зворушений до сліз письменник забув про свій намір – не розкривати псевдоніма, піднявся на сцену. І публіка побачила майже всім знайомого, розчуленого колезького радника Панаса Яковича Рудченка. Заньковецька з глибоким поклоном, в дарунок від артистів, наділа на нього вінок.
Артисти, одразу «оточивши винуватця гучного захоплення, аплодували разом із публікою. Картина була небачена в Полтаві і дуже зворушлива», – писали «Полтавские губернские ведомости» про цю подію.
Успіх вистави приніс нову славу її авторові та пошану від тих, хто знав особисто Панаса Мирного…
«Лимерівна» Панаса Мирного – драма, яка не зникає зі сцени вже 133 роки
Марія Костянтинівна дуже любила роль Наталі, яку вважала єдиною трагічною роллю в українському репертуарі. Успіх вистави ще міцніше скріпив дружбу між письменником і актрисою. Він запрошував її до Полтави на святкування ювілею Івана Петровича Котляревського, а кілька років по тому – в щойно придбаний «на підгір’ї пишному, серед саду зеленого» будинок. З тих часів в музеї зберігається фотографія з дарчим написом «Олександрі Михайлівні і Панасу Яковичу Рудченкам на спомин від щиро прихильної до них М. Заньковецької»…
І досі в репертуарі десятків театрів присутня «Лимерівна” – найкращий твір Панаса Мирного. Це перший його твір, за яким знято фільм у 1954 році (режисер Василь Лапокниш, вийшов у прокат у 1955 році).
Полтавці вперше ставили «Лимерівну» під час евакуації в місті Зиряновськ (1942 рік, постанова Іллі Моровщика). Потім, у 1992 році, Роман Валько здійснив другу її постановку. А минулого року, до 175-літнього ювілею письменника, Полтавський обласний академічний музично-драматичний театр імені М. В. Гоголя подарував глядачам нову, третю постановку вистави (режисер Сергій Павлюк). Гоголівці осучаснили драму, відкрили нові змісти на актуальні проблеми, закладені в цій невмирущій п'єсі, яка 133-й рік «живе на сцені».
