Загублений шанс: чому Гадяцька угода залишилася на папері
Загублений шанс: чому Гадяцька угода залишилася лише на папері
Михайло Грушевський ставився критично, а Михайло Драгоманов оцінював позитивно. Микола Костомаров вважав задум авторів «славним», але зрештою згодився, що «народ не зовсім не правий».
А її автор взагалі позбувся життя, хоча смерть собі віщував той, хто її підписував.
Деякі історики вважають, що її уклали запізно. Інші – що вона не могла з'явитися раніше 1658 року.
Все це про Гадяцьку угоду, договір, трактат, унію. Можна по-різному трактувати цей документ, шукати винних і причини, чому вона не запрацювала. Але є те, що не підлягає сумнівам: Виговський через договір шукав порятунку для козацької держави від москви.
Міф Переяслава – контрміф Гадяча
Український історик Сергій Плохій у своїй книзі нарисів про історію України у розділі «Тіні Переяслава» згадує програму української редакції ВВС, присвячену гетьману Богданові Хмельницькому та його історичній спадщині. Вона виходила у березні 2006 року й складалася із інтерв'ю істориків України, росії та Канади, а також пересічних громадян Польщі, України та росії. Для поляків ім'я Богдана Хмельницького асоціювалося із повстанням 1648 року. Українці та росіяни політичну спадщину Хмельницького сприймали через призму Переяславської угоди 1654 року, яка буцімто об'єднала росію і Україну.
І так би й жив цей міф Переяслава, якби не один документ, який власне денонсував цей договір.
Він з'явився 16 вересня 1658 під Гадячем – угода, яка засвідчує рівноправне об'єднання Польського королівства, Великого князівства Литовського та Гетьманщини. Сергій Плохій називає Гадяцьку угоду контрмітом (контрміфом) Переяславської угоди.
Все просто: якщо «Переяслав» об'єднував тодішнє московське царство та козацьку державу або «возз'єднував» (це слово полюбляють російські історики, буцімто воно інтерпретує власну волю козаків), а Гадяч навпаки – роз'єднував. Ба більше, саме після Гадяцької угоди московія почала агресію проти Гетьманщини, результатом якої стала Конотопська битва (яка, між іншим, також із Гадяцькою угодою руйнує міф Переяслава).
Армія, шляхта, вільне книгодрукування
Мало який документ в українській історії викликає стільки припущень, думок та міркувань істориків (часом навіть протилежних) щодо того, як би склалася доля І Речі Посполитої, і Гетьманщини. Можливо, якби Польща була у складі сильного союзу, не сталося б її трьох поділів. Якби запрацювала Гадяцька угода, можливо, не було б Руїни, а москва не перетворилася на того монстра, яким вона є зараз.
А що ж передбачала Гадяцька угода для Гетьманщини? Вона мала стати під владу Речі Посполитої. Але не як провінція, а як автономна структура. Якщо козацька держава постала як результат Хмельниччини, то Гадяцька угода узаконювала її на карті тогочасної Європи та встановлювала її межі – Київське, Чернігівське та Брацлавське воєводства. На території цих адмінодиниць не мало бути ані польських, ані литовських, а тим паче військ інших держав.
Гадяцька угода передбачала, що гетьманською автономією мав керувати гетьман. Причому він мав називатися не гетьманом Війська Запорозького, а гетьманом руським. Це означає, що він би презентував не лише козаків, а все населення воєводств. Відповідно гетьмана обирали не лише козаки, а й жителі усієї автономії (щось дуже схоже на сучасні президентські вибори).
За поданням гетьмана, реєстровцям мали надавати шляхетство – від кожного полку на перехідному етапі угода пропонувала нобілітувати по сто осіб від кожного полку. Можливо, слово «шляхта» у вас викликає неприємні відчуття через події української історії. Проте нічого поганого у шляхті й немає, адже у кожному суспільстві має бути свій вищий клас. Якби Гадяцька угода запрацювала, Велике князівство Руське, а саме так мала називатися Гетьманщина, отримало б свою шляхту, але православну.
На теренах руських воєводств мала бути своя армія, монетний двір, вільне книгодрукування.
Церковне питання і Гадяцька угода
Як і з угодами із московитами, у Гадяцькій угоді не оминули питання церковне. І це не дивно, адже світське і релігійне життя було дуже пов'язане, а митрополит київський міг мати більший вплив у суспільстві, аніж сам гетьман.
У документі визначався статус православної церкви та права церковних ієрархів. У воєводствах урядники католицької релігії втрачали право мати юрисдикцію над місцевим населенням. Наприклад, управляти у воєводствах мали право представники лише православної віри. Причому у Київському воєводстві сенаторами могли бути лише православні, у Чернігівському і Брацлавському – і православні, і католики.
За Гадяцьким договором у польському сенаті передбачалися місця для київського митрополита та чотирьох православних єпископів. І взагалі захищалися права православних, які проживали у різних воєводствах Речі Посполитої, а не лише на території означених воєводств. Також передбачалося створювати православні культурні інституції.
Тобто у часи коли до ідей націєтворення було як мінімум двісті років, у Гадяцькій угоді об'єднавчим національним фактором стала конфесія.
Чому не запрацював Гадяцький договір
Коли текст Гадяцької угоди, яку ухвалив польський Сейм, привезли до Івана Виговського, він сказав польському посланцю: «Ти прийшов зі смертю і приніс мені смерть». Смерть прийде до Виговського пізніше. А ось хто дійсно поплатився, так це його найближчий радник і палкий прихильник угоди, генеральний суддя Юрій Немирич. Влітку 1659 року його схопили та вбили повстанці, які виступили проти присутності польських військ, яких до гетьманату запросила адміністрація Виговського.
Що ж так занепокоїло гетьмана? Польська сторона обмежувала гетьманську владу, вимагала повернути маєтки польським шляхтичам і католицьким священникам, скорочувала козацький реєстр із 60 до 30 тисяч.
Але навіть скорочена форма не влаштовувала польські панівні кола, які не могли змиритися із тим, що православні козаки матимуть однакові права із католицькою знаттю.
Чи треба звинувачувати Річ Посполиту у недотриманні свого слова? Звичайно, що ні! Козацтво і селяни також не сприймали угоду, тому що вона розширювала права еліти Руського князівства, а значить вони підпадали під контроль заможних землевласників. Тож фактично Гадяцька угода й не могла бути виконаною, адже обидві сторони інтерпретували її по-своєму і кожна із них хотіла отримати свої вигоди.
Гадяцька угода: як історичні реалії ускладнили її виконання
Ми часто робимо помилку, оцінюючи історичні події через призму сучасного мислення. Але у часи Виговського не думали тими категоріями, якими зараз думаємо ми. Та й міжнародне право у тому розумінні, в якому воно існує нині створили лише після подій Другої світової війни.
Тому треба розуміти, що невиконання договорів часів Гадяцької угоди були такою ж звичною справою, як нам почистити зуби чи заварити чашку кави. Простіше кажучи, правителі не дуже дотримувалися своїх слів, закріплених навіть особистим підписом. Сьогодні вони могли підписати вічний мир, а завтра послати військо під ворота фортеці опонента.
По-друге, ми не знаємо, які були справжні мотиви Гадяцької угоди. Це зараз ми називаємо її першим документом європейського союзу. Але якщо відкинути пафос, мало віриться, що Виговський чи Немирич намагалися створити проєвропейський союз.
Вони шукали способи вийти з-під влади московитів, бо зрозуміли що із ними небезпечно. Безпека була у Європі. Дехто з істориків вважає, що Гадяцьку угоду підписали надто рано – від початку Хмельниччини до угоди пройшло всього 10 років і польська шляхта пам'ятала, як козаки й селяни палили їхні маєтки та забирали майно.
Чи могла б вона запрацювати? Можливо і так, якби далі були якісь переговори, узгодження. Але на це просто не вистачило часу. Подивімося на хронологію: угоду підписали 16 вересня 1658-го, а вже у квітні 1659 року московський цар пішов війною на Гетьманщину. І так, московити почали війну тоді, коли у тодішньому українському суспільстві пішов розкол через Гадяцьку угоду. Та і сам цей розкол московія створила і підтримувала.
Що нам робити із Гадяцькою угодою?
У Гадяцькій угоді насправді дуже багато відповідей на питання сучасні. Наприклад, що буває, коли керівництво держави нехтує зовнішніми загрозами і на перший план виносить бажання певного прошарку суспільства. Потрібні паралелі? Наприклад, бажання польської шляхти повернути свої маєтності на території Гетьманщини і те, як польські нібито фермери блокували українські вантажівки із зерном. Для нас, українців та українок, теж є урок. Він про православну церкву, яка має об'єднувати, а не роз'єднувати нашу націю.
Тож міф Гадяцької угоди потрібно культивувати й далі — і для української, і для західної авдиторії. Умови угоди не реалізувалися, але вона утвердила бажання українців бути якомога далі від москви.
Читайте також:
«Рідний край. Газета Гадяцького земства»
свіжі випуски кожні два тижні.
Зробіть онлайн-передплату друкованої версії газети "Рідний край. Газета Гадяцького земства" та підтримайте нашу редакцію
Передплатити