Публікується в Гадячі з 1906 року
«Бажання ясне — мислити, творити, живиться силою думок цілючих і правду й боротьбу благословити!»
Олена Пчілка
0
( 1000 )
Середа, 29 Травня 2024 року
Жменя рідної землі
Жменя рідної землі

Жменя рідної землі

Історія сім'ї Кваш

У центрі Книшівки стоїть Квашівська хата: старенька, глиняна, але не хилиться, бо кріпка. Хто такі Кваші, в селі вже мало хто знає, але дворище ще точно пам'ятає своїх господарів.

Господар хати – Нестер Іванович Кваша, 1894 року народження. Нестер Іванович був талановитим чоловіком: професійно займався шиттям, мав гарний голос, навіть у Харківському театрі співав. У Книшівці працював завідувачем будинку культури та керівником церковного хору. Завдяки йому, в ті часи, на Книшівській сцені будинку культури ставилися вистави: «Запорожець за Дунаєм», «Наталка Полтавка», «Сто тисяч».

У Нестера Івановича від першого шлюбу була дочка Федора, про неї і йтиме далі мова. Федора Кваша 1918 року народження вийшла заміж за односельчанина Санька Горбулю, 1941 році у молодого подружжя народився син - Володя.

1943 року багато жителів сіл нашого району, щойно звільнених від німецької окупації, покидали домівки. Дехто, не витримавши перешкод, поверталися назад. Але, як писав тоді Іван Багряний у романі «Тигролови»: - «Сміливі завжди мають щастя».

Шукати щастя і кращої долі їдуть і Федора з Саньком та двохрічним сином. Спочатку знайшли прихисток в Австрії. Санько працював, там народилася донечка Лідія, але виживати було важко, тому 1948 році родина теплоходом вирушає через океан до Бразилії. В Бразилії жити було трішки краще: працювали, мали будинок, діти підростали і в той час там було не мало української діаспори. У 1956 році вийшло послати вісточку додому. Світлана, менша сестра Федори, згадує як до хати хтось приніс маленьку записку, як той папірець тато притискав до грудей і плакав, дізнавшись через скільки років, що живі.

Потім, після тривалої переписки з книшівчанами-емігрантами з Америки, у 1962 році Горбулі переїздять до США, штат Огайо і там оселяються назавжди. Америка гарно прийняла наших людей, можна сказати, щастя було знайдено: Олександр Григорович із сином Володею працювали механіками, мали гарний хист до цієї справи, Лідія працювала в банку, вийшла заміж за Гришу Терещенка, хлопця родом з Книшівки, виховували двох діток. Федора Нестерівна допомагала ростити внуків тільки от ностальгія за рідним селом, батьківською хатою часто ятрила душу. Все розповідала Федора своїй подружці про Книшівку, хати, вулиці і про перелаз...

«Людина ніби й не літає, а крила має, а крила має!» У 1976 році ніби на крилах, прилітала Федора Нестерівна до України, щоб навідатися в Книшівку. В Києві зустріла сестричка. Поселилася Федора у готелі «Либідь» і, мабуть, під суворим наглядом. Та Книшівку побачити так і не судилося. Вже напередодні вильоту до Америки, таки дали дозвіл на поїздку в село,з умовою, що під супроводом КГБ, але Федора відмовилася, побоялася, в Америці на неї чекала родина.

В 90 роках у Книшівці таки побували гості з Америки. Дочка Лідія приїздила у рідне село своїх батьків: фотографувала вулиці, будинки, навідувала родичів і мала важливе прохання від пожилих батьків – привезти особливий подарунок. До Америки Лідія летіла з двома малими вузликами: в одному - земля з Квашівського двору, в іншому – земля з двору Горбулів. Там, за океаном, дуже чекали тих вузликів, щоб хоч в руці потримати жменю рідної землі.

Записано зі спогадів Світлани Нестерівни Кваші.

Стиль написання та мову автора збережено.

Автор статті

Зробіть онлайн-передплату друкованої версії газети "Рідний край. Газета Гадяцького земства" та підтримайте нашу редакцію

Стрічка звісток

Страшко Надія
Ященко Валентина
Дейна Ганна
Новікова Світлана
Новікова Світлана
Новікова Світлана