- 386
- 386
Життя героїв гадяцької «Просвіти» – із забуття в безсмертя!
Через дії більшовистської влади життя «Просвіт» опинилось під загрозою
Починаючи з 1922 року більшовицька влада взяла курс на ліквідацію «Просвіт». “Просвіта” складала свої крила. Яка ж доля судилася гадяцьким орлам просвітницького руху?
Панас Лахно: вчитель і священик, засуджений за любов до України
Учитель, а згодом священик із Хитців Панас Лахно проходив у справі т.зв. «Ображених», де вже попередньо визначилась міра покарання. Звинувачення було стандартним - контрреволюційна діяльність. Панас Лахно одержав 10 років ув’язнення в концтаборах. Його судили не за конкретні протиправні дії, а за прагнення відстояти свої людські та національні права, за любов до України. Навіть у неймовірно тяжких обставинах він не полишав української справи. В нелегальних умовах Лахно провів у лісі на Гадяччині повітові селянські збори, на яких делегати прийняли рішення розпочати створення повстанських загонів.
Петро Крат: подвижник української культури, зниклий без сліду
Загубився слід Петра Крата з Хитців. Навіть невідома його могила. 28 грудня 1937 року заарештований Лубенським РВ НКВС і звинувачений у шпигунстві на користь іноземної держави. Такий жорстокий вирок винесли людині, яку хвилювало питання розвитку української культури. Тільки завдячуючи М.В.Крату частково у стислій формі ми маємо деякі дані з життя цього подвижника культурно-освітнього відродження Гадяччини.
Никанор Онацький: художник, розстріляний за любов до українського мистецтва
Подібна доля судилася і художнику Никанору Онацькому, який після кількох арештів був розстріляний. Через розбіжність у датах смерті існує йота певної умовності. А він так любив малювати гадяцькі соняшники… Народна пам’ять увіковічила Никанора Онацького: з 1995 року Сумський художньо-історичний музей носить його ім’я. Починаючи з 60-х років минулого століття художня спадщина Онацького представлялась на художніх виставках у Полтаві, Харкові, Сумах.
Брати Апостоли: статечність, освіта і боротьба за Україну
Брати Лука та Григорій Апостоли із Стешевчини славились на всю округу своєю статечністю, освіченістю, господарською мудрістю. В “Газеті Гадяцького Земства” про Луку Апостола писали як про «хазяїна, що чесно трудиться, та й з котрого можуть брать приклад і інші». Гімназист Григорій Апостол любив читати книги. Його грів світлою надією на майбутнє «Сонячний промінь» Бориса Грінченка. 17 листопада 1917 року в Гадячі організувалося національно-добровільне військове формування “ Вільне Козацтво. До списку членів “Вільного Козацтва” входили юні гімназисти із «Гуртка українознавства гадяцької шкільної молоді»: Яків Пономаренко, Петро Оленченко, Анатоль Гончаренко, керівник молодого хору Василь Калин, учень Полтавської Учительської Семінарії Олекса Грабенко. У реєстр цього товариства включений під №4 і Григорій Апостол.
… Пройшло багато років. Ім’я Григорія Лукича Апостола, який працював у 30-х роках табельником контори «Заготзерно», знаходимо уже в іншому списку під назвою «Незаконно засуджені реабілітовані», про що повідомляє прокуратура Полтавської області. У супроводжуваному тексті зазначено, що звинувачення були не обгрунтовані і справу на нього за протесту прокурорів відповідними судовими інстанціями припинено. Але це вже був 1990-й рік. Коментарі тут зайві…
Трагічна смерть Василя Якименка від більшовицької руки карального загону
Та чи не найтрагічніше закінчилося молоде життя студента університету Василя Якименка, колишнього голови гуртка українознавства, який став очільником групи однодумців зі сформованими патріотичними переконаннями. Його напруга думки з неймовірною силою мала вплив на національну свідомість гімназистів і набирала широкого розголосу. Ось яким він залишився у спогадах сучасників: «Сам своїм зовнішнім виглядом не справляв великого враження, лице його було побите віспою, говорив тихим голосом. Але скільки енергії і сили таїлось в цім тихім голосі, скільки переконливості й блискучого красномовства було в його натхненні».
1 липня 1920 року на березі Псла у Гадячі Якименко говорив так, як ще ніколи до того не говорив… Та промова оратора в повному розумінні цього слова на Першотравневому святі молоді стала його лебединою піснею.
Невдовзі Василь Якименко поліг смертю воїна від більшовицької руки карального загону. Коли більшовики захопили Сари, то наказали чоловікам взяти коси і вила і йти на Лютеньку, де був повстанський загін Христового. Самі ж під цим прикриттям йшли лавою ззаду. Не помітивши підступу, назустріч селянам виїхали козаки на чолі з Василем Якименком. В книзі «Видатні українські діячі» цей трагічний епізод подано так: “Раптом із-за живої заслони вирвалися озвірілі вороги і в дикій люті порубали шаблями Василя Якименка і кількох козаків. Між козаками виявилася вірна товаришка Василя Якименка Ася Грюнфельд. Хоч вона була за походженням німкеня, проте духом своїм щира українська патріотка. Висока на зріст, вродлива повстанка, як підкошений сніп спілої пшениці, впала під ударами ворожої руки».
(За спогадами машиніста парового млина Грюнфельдів Семена Приступи сестра Асі Ірина в гірких сльозах миттєво виїхала із Сар в еміграцію…)
Спадок «Просвіти»: внесок у мистецтво української діаспори художника Миколи Бутовича
Шлях еміграції прослався не лише молодій гімназистці Ірині Грюнфельд. Ця доля судилась і сім’ї вчителя Григорія Онуфрійовича Бутовича та секретареві гадяцького гуртка українознавства Петрові Одарченку. Дороги життя не раз зустрінуть їх колючими тернами. І лише нещодавно, через невідомість повертається до нас неоціненним спадком української діаспори великий талант художника Миколи Григоровича Бутовича, для якого тема рідної землі була головною в його житті і творчості. Бо народився він в селі Петрівка в дворянській родині, яка вела свій родовід від гадяцької козацької страшини. Батько - вчитель Григорій Бутович, що стояв біля витоків місцевої «Просвіти», дав синові ґрунтовну освіту. Талант Миколи Бутовича не має часових меж. Чого варті лише його книжкові ілюстрації, які графічно відтворюють шрифти народного орнаменту з притаманним колоритом слов’янського напису.
А любов до книги почалася з Гадяча. Ось його спогади: «Взагалі, друковане слово у нас було в пошані. Батьки стало позичали багато книжок із Гадяцької міської бібліотеки. Було і дома досить книжок з печаткою Онуфрія Пантелеймоновича Бутовича, себто мойого діда». І молодий юнак понесе у вир мистецтва через різні країни і континенти неповторний слід батькової «Просвіти».
Петро Одарченко: Від Просвіти в Гадячі до наукового визнання у США
Петро Васильович Одарченко залишить рідну Римарівку в день свого народження - 20 серпня 1943 року. Його ім’я стане відомим з далекого американського материка, як вченого-літературознавця в усьому україномовному світі, автора численних праць з питань мовознавства. Він - дійсний член УВАН (Українська вільна академія наук, створена гуртом українських учених в еміграції - ред.), професор із Вашингтона, член об’єднання українських письменників в еміграції. А на батьківщині лишився документ гіркого присуду, що тяжів над ним важким вантажем. В жовтні 1929 року на Петра Одарченка була порушена кримінальна справа Ніжинським окружним відділом ДПУ (Державне політичне управління при НКВС-ред.). Що ставили у вину цьому молодому перспективному науковцю Ніжинського ІНО ? (Інститут Народної Освіти - ред.). Йому пригадали дні гадяцької «Просвіти»: «Будучи еще 15-16-ти летним юношей, он был уже проникнут украинским шовинизмом и еще в тот период начал проявлять тенденцию к распространению среди молодежи украинского влияния. Для этой цели Одарченко совместно со своими сверстниками, будучи гимназистом Гадячской гимназии, организовал в 1917 году кружок «украинознавства», в работе которого принимал активное участие, являясь несколько лет секретарем этого кружка…»
… До кінця своїх емігрантських днів для Петра Одарченка дорогоцінним тестаментом сяяла книга Олени Пчілки з дарчим надписом, в якому вона ще з 1927 року безпомилково виділила його як «надійного українця».
Учень Михайла Грушевського:невідомий шлях Антона Козаченка
Невідомо, як склався науковий успіх голови декламаційного відділу гуртка «українознавства» Антона Козаченка, який закінчив гімназію і пізніше в 20-х рр. був учнем Михайла Грушевського. Адже доля до декого виявилася прихильнішою. У Гадячі залишилася проживати колишня вихованка гуртка Євдокія Потурнак, яка зробила вдалий портретний опис Олени Пчілки. Старожили міста ще й сьогодні пригадують інтелігентного вчителя аристократичної рівноваги душі та толерантної манери поведінки Олексія Грабенка. Він любив прогулюватись ранковими околицями міста… Можливо це був Олекса Грабенко із далекого 1917 року?
А художник Сергій Каташов увіковічений на не поодиноких випускних фотографіях Гадяцького педагогічного технікуму (училища) та з етюдником біля Псла у колі знайомих. Гадячани до цього часу відвідують його могилу.
Розкол у гуртку: «петлюрівська» і «совєтська» течії. Забуття та привітання з Днем Незалежності
… Ми говоримо про милостиву долю. А можливо відповідь випливає на поверхню із матеріалів тієї ж кримінальної справи під №208, заведеної на Петра Одарченка Ніжинським окружним відділом ДПУ? «В 1920 г. в кружке возникло два течения: Петлюровское-украинско-шовинистическое и вторая группа, состоящая на платформе Соввласти. Борьба этих течений привела в 1920 г. к распаду кружка».
Але як би не було, сьогодні вони всі повертаються із забуття в безсмертя. Молоді орли гадяцької «Просвіти» через століття дивляться нам в обличчя з риторичним питанням:
Чи тим, що народ свій любив?
Бажав я для скованих волі,
Для скривджених кращої долі
І рівного права для всіх -
Се весь і єдиний мій гріх.
А сивий, як голуб столітній, Петро Одарченко власноруч написаною листівкою вітав Україну з великим для нього днем - Днем Незалежності!
