Знайти свій родовий код (частина друга)

Я стою на рудиківському пагорбі, внизу лежить Долина, споконвічне місце проживання роду Рябоконів, праотчого краю. Які ви були, мої рідні? Щирі, затяті, працьовиті? А може вперті і гонорові? Чим заробляли на хліб, про що мріяли, які спокуси долали, які трагедії переживали? Я починаю своє дослідження, пошук ключа,  який відкриє мені таємниці роду і дозволить краще зрозуміти себе.

Хутір Рудиків входив до так званих Крутьківських хуторів, оскільки їх жителі були приписані до парафії сусідньої Покровської церкви с.Крутьки (нині це частина с.Сари).

Київський історик Андрій Кравцов пише, що «вірогідно, Крутьківські хутори виникли у процесі колонізації, яку проводила місцева козацька старшина та рядове козацтво, починаючи з 18 ст. Отримуючи за службу або купуючи землю, вони створювали господарства, де оселялися самі або селили своїх робітників. Перша виявлена згадка про них існує в описі Чернігівського намісництва 1779 року. Усі вони входили до Першої полкової сотні Гадяцького полку, а після 1781 року до Гадяцького повіту Чернігівського намісництва».

В сповідних розписах —  церковному документі, який фіксував відвідання сповіді прихожанами я знаходжу свого предка 7 коліна Леонтія Рябоконя. І вже тут мене чекає несподіванка — виявляється, перші Рябоконі проживали не на хуторі Рудиків, а на хуторі  Конюшевичевого.  У 1859 р. (до відміни кріпосного права) його син Степан Рябоконь-Підлісний, належав відомій родині поміщиків Завадовських, проживав на хуторі  Конюшевичевого та  сповідався усією сім'єю. Про що і було записано в Сповідальних росписах Крутьківської Свято-Покровської церкви. На момент сповіді Степану було 40 років, а його дружині Ксенії 44 роки і мали вони четверо дітей, молодшій Софійці було 4 рочки. І тільки вже після відміни кріпосного права  у 1861 році вони стануть селянами власниками землі і поселяться в Лукашевому та Рудиково.

Потрібно сказати, кріпосне право в Україні дуже сильно відрізнялося від такого ж в Росії. Та й з‘явилося  лише в 1784 р. після указу Катерини II.  Але основна відмінність була  в тому, що до 1784 у нас було не кріпосне право, а панщина. А це принципово різні системи. Панщина це відробіток за те, що селянин жив на чиїсь землі. Він міг піти з цієї землі і переселитися до іншого пана, якщо там були кращі умови. Тобто, він все одно залишався вільної людиною (з певними нюансами). При кріпосному праві селянин нікого і нічого не вибирав. Він був просто «річчю». Фактично, це було рабство, з певними відмінностями. Але за суттю так.

Взагалі, з цими хуторами повна плутанина. Зазвичай, назви хуторів змінювалися з назвою його нового господаря. В сповідних розписах за 1859 рік цей хутір  значиться як хутір Конюшевичевого. Він позначений на карті Шуберта і знаходився між Островерхівкою на півночі та Тістиковим на півдні. Згодом, ці хутори увійшли до села Островерхівка. На Військово-топографічній карті Російської імперії Шуберта Ф. Ф. (1846–1863 рр.) хутір значиться, як Канішевський. Тоді там мешкало 73 особи (36 чоловіків і 37 жінок), серед цих чоловіків і мій прямий предок 6 покоління Степан Рябоконь-Підлісний. Згодом хутір стали називати Канівщина.

Ще одним відкриттям для мене стала родина Завадовських з цих країв. Ці землі подарували всесвітньо відомих особистостей. До прикладу — Завадовського Івана Івановича — мореплавця, навколосвітнього й південно-полярного мандрівника, контр адмірала, картографа, гідрографа, дослідника, збирача природних колекцій. Його сини Олександр і Михайло хрестилися в тій же Покровській церкві с.Крутьки, що і всі сім колін мого роду Рябоконів (про це свідчать метричні записи цієї ж церкви)

В архівних документах зустрічаю подвійні прізвища мого роду: Рябоконь-Підлісний. Ймовірно, перше прізвище (чи прізвисько) було головне (рід), а друга частина вже походить від місцевості проживання братів, що відокремлювались. В моєму випадку старший син Степан (1809 р.н.) відокремився і поселився десь  під лісом та й став Рябоконем-Підлісним.  Його молодший брат Кіндрат вже «втратив» родове прізвище і став просто Підлісним. Свого часу це мене добре заплутало і я, гортаючи сторінки сповідних розписів, здається,пропустила багатьох із своїх. Що ж, потрібно знову повертатися до їх вивчення.

Як Леонтій Рябоконь потрапив на ці землі, можна тільки гадати. Та мав він міцне коріння, яке дало сильне сім’я і проросло вже його нащадками.  Пройде трохи більше 200 років з тих часів і я, одна із роду Рябоконів,  почну із небуття пам’яті повертати імена своїх рідних. Я пройду всі ходжені і не ходжені хутірські дороги, по яких ступали босі ноги моїх предків, проведу десятки годин розмов з хуторянами, записуючи їх спогади, відкрию сімейні секрети і зрозумію деякі вчинки моїх родичів, а відтак і свої. Перед моїми очима пройдуть цілі покоління моїх пращурів. Я відчую потужний родовий зв’язок з ними,  вічний  рух життя, і побачу, як чийсь кінець стає для когось початком! Приєднуйтеся і ви до цієї подорожі, щоб встигнути зберегти пам’ять свого роду, а відтак і можливість розгадати свій родовий код.