- 111
- 111
Знайти свій родовий код (частина третя)
І це головна відмінність, що відрізняє нас від інших і робить одним народом. Рід, родина, діти, земля,- базові цінності українців. Тому не дивно, що українці знову повторюють той самий шлях, прагнучи здобути волю, щоб мати можливість виховувати своїх дітей на своїй землі. Тож хутко збираємося в дорогу, щоб встигнути зберегти те, що ще залишилося в пам‘яті людей, які народилися на землі наших предків.
Коли проста розмова стає дослідженням власного роду
Крім вивчення архівних документів (про які ми говорили в попередніх матеріалах) велике значення для дослідження історії роду мають спогади рідних, земляків. Вперше про родича на прізвисько Дєд я почула від свого батька. Та ні ім‘я його, ні де він проживав Віктор Рябоконь не пам‘ятав. Йду до Федора Марковича Лукаша, останнього вартового хутора Рудиково. Йому вже 86 років, але пам’ять його чіпка на минулі події. Маркович перераховує прізвища родин, які проживали на хуторі Рудиково, куди і хто з нащадків переїхав та де похований. Від нього я дізнаюся ім‘я Дєда. Виявляється, його звали Данило Рябоконь. Я прошу показати місце, де стояв його будинок. Ми повільно просуваємося крізь високі зарослі верболозу та кропиви, декілька раз зринає бажання повернутися назад, але дух дослідника бере гору і я , нарешті, стою біля залишків фундаменту будинку свого двоюрідного прапрадіда Данила Рябоконя, народженого у далекому 1868 році. Дєд жив на долині, цю хату він збудував у 1914 році. «Зміг виростити добрі дуби, які згодом продав на будівництво колгоспного млина», - згадує Федір Маркович. Сподіваюся, що продав з зиском для себе.
Виявляється, хата Дєда межувала з хатою мого прадіда Андрона Рябоконя (1900 р.н.). Його батько Степан (1884 р.н.) був рідним братом Данила. Спершись на палицю Федір Маркович згадує, що Дєд прожив довге життя, був щетинником* Невідомо, чи то так він любив подорожувати, чи після скасування кріпосного права (1861 р.) залишився безземельним і був вимушений зайнятися щетинницьким промислом. Мабуть, любов до подорожей я унаслідувала саме від нього.
Тут, стоячи на бувшому подвір‘ї моїх предків Федір Маркович раптом згадує, як він допомагав копати могилу для поховання дочки Данила Анастасії Рябоконь, по вуличному Насті Кривенької. У метричних записах Крутьківської церкви записано: «У селянина хутора Рудиково Данила Григоровича Рябоконя та його законної дружини Мотрони Андріївни 13 грудня 1890 року народилася дочка Анастасія. Того дня була охрещена хресними батьками міщанином Андрієм Ілічем Лукашем та козачкою Ганною Яківною Войниковою». Та не судилося Насті стати дружиною і матір‘ю, бо від народження каліка - одна ніжка коротша за іншу. В ті часи це було вироком. Я пропоную згадати Марковичу, в якій частині подвір‘я похована Настя і ми йдемо туди. Перед нами ледь помітні два горбика землі, на одному з них лежить старий, дерев‘яний хрест… Ну, здрастуйте, мої любі!
Що про предків можна дізнатись із погосподарських книг?
На 1965 рік Настя проживала у батьківській хаті із своїм братом Григорієм, про що зроблено запис у погосподарській книзі. Ці книги можна відшукати по населеному пункту в місцевому архіві, або сільській раді. Відомо, що їх почали вести з 1935-го року, але системно вони збереглись починаючи з 1944-го року (за попередні роки зазвичай втрачені, за рідким виключенням). На території сільської ради складали так звані особові рахунки, які повинне було мати кожне господарство. Книги велись до 1980-х років. Що ми можемо прочитати про свою родину у погосподарських книгах? Перш за все – це, звісно, дані про родичів, хто саме входив до складу родини. Тут цікавими є дати народження, національність, грамотність. Якщо впродовж часу ведення книги, хтось із членів родини помирав, то в ній робили запис про дату смерті. Також в цьому джерелі буде інформація про господарські споруди, землю, худобу, насадження, податки, хто із родини і коли виїздив на навчання чи роботу тощо. З цих книг слідувало, що Настя Данилівна Рябоконь у 1965 році була головою сім‘ї, вміла читати, писати, працювала в своєму господарстві, яке входило до сільськогосподарської артілі «Комунар», мала курей 10 штук, садок 0,13 га та город 0,27 га.
Сходіть на кладовища, де поховані ваші предки
Часто на могилах можна прочитати дати народження і смерті, а поряд може бути похована ціла родина, що дозволить відразу дізнатись про кілька гілок родового дерева. Якщо могили старі і без написів, шукайте місцевих старожилів - вони залюбки розкажуть хто і де похований.
Настя Кривенька, як я вже говорила у 1965 році проживала разом з братом Григорієм (1909 р.н.). Де він подівся після смерті старшої сестри - ніхто не пам‘ятав.
Маркович щось пригадував, як в родині Голубів, на хуторі Грипакове доживав свій вік якийсь Рябоконь. Дітей у нього не було і там він знайшов на старості літ прихисток. Я їду на хутір. І ось вона удача! Знаходжу нащадків Мотрі Підлісної, рідної сестри Дєда (в попередніх матеріалах я згадувала, що в документах часто фігурували подвійні прізвища моїх предків Рябоконь-Підлісні, або ж і просто Підлісні). Тримаю в руках фото Орини, дочки Мотрі і її двоюрідного брата Григорія. Ось він і знайшовся! Поруч з хатою кладовище і я вирішую туди сходити. Мені допомагає баба Марія Мостова, старожилка хутора Грипаково.
На одному із старих залізних хрестів на табличці фарбою від руки виведено Рабок… (далі не видно) Г.Д. Так, це він, мій двоюрідний брат третього покоління Рябоконь Григорій Данилович. Веселун, баяніст, гроза всіх дівок на кутку.
З щемом у серці вношу дані в програму MyHeritage на смартфоні, де зберігаються всі дані про моїх предків. Ще один Рябоконь повернувся із небуття.
Вже потім я обійду усі хутірські кладовища і відшукаю багатьох своїх, а ще більше своїх я не знайду і вони залишаться похованими невідомо де, на розораних полях, під зотлілими дерев’яними хрестами без надписів, на Донбасі, куди тікали шукаючи волю чи на Далекому Східі Росії, куди їхали за кращою долею.
Нашого цвіту
По всьому світу,
А в душі лишень одна
Українонька моя!
Тож не зволікайте з дослідженнями. Зберегти пам‘ять про свій рід означає зберегти українську ідентичність, а значить і саму українську державу.
