Зразковий ансамбль танцю «Модерн» святкує 30-річний ювілей

— Ви виховали ціле покоління людей у світі танцю. Які спільні риси в них є? І чи є серед них ті, хто продовжив вашу справу?

— Безумовно! Всі випускники і випускниці надзвичайно талановиті, і я завжди їм про це кажу. Де б ми не були – на конкурсі чи фестивалі – я спостерігаю за іншими колективами і можу впевнено сказати: наші діти – найяскравіші, найгарніші. І я завжди намагаюся показувати їхні виступи і досягнення на своїх сторінках у соціальних мережах.

Серед випускників і випускниць ансамблю «Модерн» багато тих, хто пов’язав своє життя з танцем і навіть вже самостійно працює у цій сфері. Наприклад, серед перших випускниць – Олена Островна, яка викладає хореографічні дисципліни у Гадяцькому фаховому коледжі культури і мистецтв ім. І.П. Котляревського, та Альона Слюсаренко, що навчає класичного танцю в студії естетичного виховання. Тарас Близнюк також є вихованцем «Модерну». Він разом із дружиною Надією заснував школу сучасного танцю «Step by Step», і паралельно працює у коледжі викладачем сучасного танцю. До речі, серед тих, хто зараз пробує себе у викладацькій ролі, є навіть студійці старшої групи. Також наша випускниця Анастасія Толкачова відкрила власну студію «Натхненна» і залучає до роботи у ній інших випускниць і студенток.

Серед наших вихованців є навіть артисти Національного заслуженого академічного ансамблю танцю України імені Павла Вірського!

— Звідки у вас така любов до хореографії? Чи був у вашій родині хтось, хто пов’язаний із мистецтвом?

Я любила танці змалку. Моє знайомство з хореографією почалося ще коли я була маленькою і приходила до бабусі, яка працювала вахтеркою у тодішньому училищі культури. Ця атмосфера просто зачаровувала мене! Тут я завжди відчувала себе своєю.

Ще в дитинстві я організовувала у дворі концерти. Збирала всіх дітей, писала сценарії, роздавала ролі. Це було моє природне прагнення до творчості. А в школі я ставила хореографічні постановки для однокласників та однокласниць. Але я страждала через те, що в нашому місті не було професійної дитячої хореографії. Були лише невеликі гуртки, які я відвідувала. Я постійно ставила надокучливі запитання своїй першій вчительці з хореографії Анастасії Іванівні:

Мабуть, вже тоді я вирішила, що зроблю все для того, щоб гадяцькі діти, у кого є мрія і любов до танцю і бажання розвиватися, яке було у мене, мали таку можливість.

Я не знаю звідки взялася така любов до мистецтва і танців зокрема, адже в моєму роду немає нікого, хто працював би у сфері культури. Але всі добре співають і танцюють! Це я завжди помічала на наших родинних зустрічах.

Як Зразковий ансамбль танцю «Модерн» поєднує традиції і сучасність у постановках

— За 30 років ви бачили зміну епох, трендів, навіть ставлення до танцю. Що було найбільшою трансформацією у світі хореографії, яку ви пережили разом із колективом?

— Нинішні діти більше схиляються до сучасної хореографії. На їхню думку, такі стилі простіші, цікавіші, бо танці виконуються під сучасні хіти. Коли я тільки починала працювати, інтерес до народного танцю був значно вищим. Та з часом народна хореографія поступово почала втрачати популярність. Але я завжди наголошувала, що вся хореографія бере початок саме із народного танцю. Якщо ви добре володієте народною хореографією, то вам буде під силу будь-який напрям і стиль.

У своїх постановках я завжди намагаюся поєднувати різні стилі – сучасну хореографію, народні мотиви та класичний танець. Одна з найбільших трансформацій – це поява стилізованих постановок у нашому колективі. Вивчаючи народний танець, я паралельно додавала до нього сучасні елементи, щоб діти не втрачали інтересу.

Ну, і, звісно, війна… Вона вплинула на все, у тому числі й на наш репертуар. Ми повністю викреслили із нашої програми російський танець, хоча раніше його вивчали. Натомість ми намагаємося ще більше знайомити молодь з українською культурою, і мені дуже приємно, що діти це підтримують. Коли постає вибір, який номер брати на конкурс, вони завжди обирають постановки з українською хореографією, нашою лексикою, нашими традиціями.

— Сцена – це завжди емоції. Який виступ за всі ці роки став для вас найзворушливішим чи навіть переломним?

— Ми щороку проводимо звітні концерти. Кожен із них для мене особливий по-своєму. Якщо озиратися назад, порівнювати свої постановки минулих років із сьогоденням, то не можу не відзначити свого значного зростання як хореографки: постановки стали набагато складнішими, хореографічна лексика – цікавішою.

Мені в душу особливо чомусь запав торішній концерт «Ми – це Україна». Він залишився у серці, я часто його переглядаю. Зараз переді мною стоїть новий виклик – зробити цьогорічний звітний концерт, присвячений 30-річчю зразкового ансамблю танцю «Модерн», не менш яскравим, щоб він запам’ятався дітям, батькам і випускникам.

— Глядацька аудиторія бачить лише блиск і енергію на сцені. А який він – залаштунковий світ «Модерну»?

— Ну, звичайно. Закулісне життя – це окремий, неймовірно цікавий світ! За лаштунками завжди вирують емоції. Діти із шаленою швидкістю переодягаються між номерами, бігають, хвилюються. Я переживаю разом із ними. Діти обожнюють цей ритм! Їм краще переодягнутися за хвилину-дві, до виступу ніж чекати його десять номерів поспіль, бо очікування втомлює, частково забирає енергію і натхнення. А ось коли все стрімко несеться: хтось спідничку забув, у когось пояс загубився – все вирішується на ходу і глядачі нічого не помічають.

«Модерн» — це команда, яка не здається: про силу, довіру і майбутнє

— Ви не лише тренерка, а й лідерка. Як мотивувати колектив, коли сил вже немає, а попереду ще важливий конкурс чи складна постановка?

— Мої головні мотиватори – це самі учасники й учасниці колективу. Так, буває, що сил немає зовсім. Але коли приходиш на заняття, бачиш їхні очі, їхнє бажання, чуєш:

Але буває і навпаки – сил немає у дітей. Проте ми вже так звикли одне до одного, що знаємо: потрібно працювати до кінця, бо ми ж хочемо перемагати, хочемо бути кращими. Вони вже призвичаїлися до моїх вимог і поведінки на заняттях, тому скільки я їх тримаю в танцювальній залі – стільки вони й працюють. Єдине, що інколи батьки починають телефонувати, бо хвилюються через те, що діти затримуються на заняттях.

— Що найважче у роботі з молоддю сьогодні? Чи змінилися діти та їхній підхід до танцю порівняно з тими, хто приходив до «Модерну» 20 років тому?

— Я б не сказала, що щось кардинально змінилося. Часто чую від колег, що діти зараз інші, але у своєму танцювальному колективі цього майже не відчуваю. Такі ж активні діти, такі ж активні батьки: вони всі костюми і поїздки організовують власним коштом. Якщо дітей мотивувати, якщо вони відчувають, що їхні старання дають результати – то сміливо йдуть вперед.

Ми почали їздити на конкурси багато років тому. Перший раз я повезла своїх вихованців до Києва для участі в телевізійному проєкті каналу УТ-1 «Зірки на сцену». І з того часу пауз у нас не було. Виняток – пандемія. Це була дуже складна перерва, і діти її сильно відчули. Багато хто тоді так і не повернувся до танців.

— У вас безліч перемог, нагород, визнання. Але яка ваша мрія ще не здійснилася?

— Якщо говорити про роботу, то, мабуть, єдине, чого б хотілося – коли прийде час, передати колектив у надійні руки, щоб «Модерн» продовжував процвітати й надалі.

— Дякую вам за відвертість! Можливо, ви б хотіли щось додати від себе?

— Я дуже хочу подякувати своїм викладачам – тим, хто навчив мене професії і став для мене прикладом любові до неї. Це всі без винятку викладачі хореографічного відділу Гадяцького фахового коледжу культури і мистецтв імені І.П.Котляревського. А також хочу подякувати директорам, під керівництвом яких перебувала. Коли я починала працювати в рідній школі – директор Олександр Зозуля дуже підтримував усі мої починання. А працюючи в коледжі, завжди знаходжу підтримку директора Анатолія Насменчука: він допомагає втілити у життя всі мої творчі ідеї.